Слава Ісусу Христу!
Шановне товариство!
Шановна громадо!
Українці!

Ми щороку приходимо сюди, на цю святу землю. Практично кожна смерека цих Українських Карпат, кожен метр цієї землі залитий кров'ю українців-патріотів. Кожен метр цієї землі залитий кров'ю тих героїв, які захищали свою землю. Які відвойовували от саме ці метри заради нас з вами. І тому ми - українці - їх сучасники, не можемо бути невдячні тим, які загинули.

І ви знаєте, дуже часто мені доводиться подумки поставити себе на місце тих людей, на місце тих бійців УПА, на місці усіх тих, які жили і творили в ті часи, які були героями тільки через те, що вони захищали своє рідне, вони любили своє рідне, свою рідну матір, свою рідну землю. І вони нам дали життя, вони нам дали традицію, вони нам дали звичай, вони нам дали віру, вони нам дали і зберегли нашу українську мову. І за те ми маємо бути їм вдячні. Це були ті герої, які боролися за нас.

І завжди, за теперішньої ситуації, доволі складної, в якій ми живемо, і дуже часто кожен з нас собі задає запитання, чи правильно я дію, чи правильно я роблю, чиню. Я б хотів сказати, що завжди, друзі, треба собі подумати - а що б робили вони?

Я собі дуже часто задаю запитання, і ви, напевне, їх задаєте собі, як би діяв у сьогоднішніх умовах Степан Бандера, як би реагував на те, що робиться сьогодні Євген Коновалець, що б робив генерал Шухевич. І, напевно, кожен з нас, як і вони, переконаний, що не погоджувалися б вони з тим, що сьогодні чомусь знову Україну тягнуть під москальське ярмо, знову Україну хочуть ввести в другий союз під виглядом єдиного економічного простору. Сьогодні знову чомусь, на чотирнадцятому році української незалежності, стоїть питання про введення другої державної мови російської, знову хочуть зганьбити і спаплюжити українську мову. Не зрозуміло, чому сьогодні, вже маючи нібито нашу, українську, владу, знову ж таки вона стоїть на колінах або перед Варшавою, або перед Москвою, і періодично вибачається перед ними. Не зрозумілі такі речі. Не зрозуміло, чому сьогодні оті герої, до могил яких сьогодні ходили, вони ще не визнані. І не дивуйтеся, друзі, що нині серед нас є дуже мало тих, які б мали прийти сюди, ветеранів у формах ОУН-УПА. Вже оголосили, що нині один з провідників - друг Стецько - помер, і майже всі на похороні. Але коли завтра помре ще інший? А два дні тому в Долині ще один боєць помер, герой. І вони не дочекалися тієї справедливості - свого визнання. Вони за своє життя не відчули того, що їхній героїзм, їхній життєвий подвиг оцінений нами - сучасниками.

Чому так сталося? Чому створюються незрозумілі комісії, на яких хочуть вивчати індивідуально біографію кожного бійця УПА. Ніби про це вже не написано сотні томів. Чому в той сам час не вивчають біографію й злочинну діяльність карателів-енкаведистів, які приходили сюди і знищували нас, які гвалтували наших жінок, які вбивали наших дітей, які вивозили цілими родинами на Сибір, в Мордовію, в Воркуту і ставили українську націю на коліна. Чомусь їхні біографії не вивчають. Чомусь вони сьогодні ходять з медалями по Хрещатику, їм дарують подарунки, вони живуть у найпрестижніших квартирах. Ті карателі-енкаведисти і їхні родини отримують величезні пенсії і мають пільги. Наші ветерани залишаються без того. Наскільки було обурливо спостерігати за тим помпезним святкуванням 60-тиліття "Вєлікай Пабєди". Увімкнеш телевізор - суцільні радянські фільми про героїзм великого Сталіна, про подвиги КГБ, НКВД, ЧК, МГБ і про бандитів-бандерівців. Суцільні політологи, які не злазили тоді з екранів телебачення, різні політики, які розповідали, що ОУН-УПА, це є купка злочинців, бандитів, яких засудили, собі вдумайтеся, справедливо радянським судом, за злочини, за мародерство, за вбивства. І тепер вони ще вимагають якогось визнання... Люди добрі, що робиться сьогодні в нашій Українській державі? Вони ж не воювали під Краковом, вони не воювали під Москвою чи на Уралі, вони воювали тут, на своїй землі, яка їх породила. Вони відстоювали своє, свою хату, свою мову. Чому тоді вони і далі вважаються злочинцями? Чому тоді змушують примирюватися. Абсурдна абсолютно ідея - кого з ким? Визнаних карателів-енкаведистів з нашими героями, які абсолютно не мають нині ніякого визнання. Це що, справедливо? Це неправильно, друзі, так не повинно бути.

В нас було дуже багато надій, в нас було дуже багато сподіваня на зміни, але сьогодні можемо з прикрістю сказати - національна політика в державі ігнорується. Сьогодні з прикрістю можемо сказати, що концепція національного розвитку держави не розроблена. Хоча, з другого боку, чого можна було чекати від ліберальної влади? Але ми це повинні усвідомлювати і не опускати рук і розуміти, що національна революція, національний майдан - це справа майбутнього. Це ще буде, обов'язково буде. Революція буде триватиме, і ми дійсно будемо мати справді українську Україну - таку державу за своєю формою і змістом, за яку боролися наші герої. Чому сьогодні ніхто не говорить про те, що треба привести нарешті комуністів до відповідальності, комуністичну ідеологію засудити і провести Нюрнберг-2 над комунізмом. Що треба нарешті знищити всі тоталітарні символи радянської держави, якими Україна просто рясніє. Що треба нарешті вирішити питання з репресованими і компенсувати їм за ті страждання. Що потрібно визнати ОУН-УПА воюючою стороною. Що потрібно в обов'язковому порядку день створення УПА 14 жовтня, на день Святої Покрови визнати загальнонаціональним державним святом. І в школах викладати історію ОУН-УПА, правдиву історію. Що потрібно нарешті захистити наших героїв. Отих небагатьох, які ще залишилися жити. І їх потрібно шанувати і не просто наділити їх пільгами, а компенсувати з початку створення української незалежності, 91-го року. Ми не можемо сьогодні мовчати, коли бачимо, як намагаються нам нав'язати другу державну мову російську. У Верховній Раді - 12 законопроектів про статус другої державної мови російської. Це неможливо. Це виключено. Сьогодні в школах починають поступово скорочувати години викладання української мови і літератури. Сьогодні ми маємо велику проблему захисту україномовних українців, вдумайтеся, які мешкають на теренах Східної, Центральної України. Більше того, захищати їх потрібно в першу чергу від місцевих чиновників, які, на превеликий жаль, створюють величезну проблему. Сьогодні ми повинні говорити про
те, що державні службовці зобов'язані говорити українською мовою на роботі і під час публічних виступів. Вже набридло всім, що Верховна Рада України майже російськомовна. І коли минулого тижня я запропонував декілька поправок до закону про вибори, вдумайтеся, друзі, абсурд, але поправку до закону про вибори, в якій говорилося про те, що кандидат в депутати зобов'язаний володіти державною мовою, що абсолютно очевидно і зрозуміло підтримали заледве 95 депутатів. Оце вам приклад, того, до чого призводить намагання топтати нашу рідну українську мову. Сьогодні потрібно не говорити, вимагати від влади, щоб нарешті був все-таки створений обіцяний національний інформаційний простір, якого немає. Це і громадське радіо, це і громадське телебачення, це і кіно. Скажіть мені, друзі, що змінилося на українському телебаченні? Ви бачите якісні зміни? Ви бачите українські мультфільми для отих дітей? Ви бачите, можливо, більше української музики? Чи українські кінофільми, бодай би титровані українською мовою? Та ні, друзі, телебачення далі лишилося проросійським, найгіршої якості. Ви звертаєте увагу, різні ток-шоу, в яких обов'язково двоє ведучих - один українською мовою, а другий обов'язково російською мовою. Отак нав'язують, мовляв, готуйтеся до того. Готуйтеся, що двомовність - це нормально. Сьогодні ми говоримо, що графа в паспорті - "національність" має бути в обов'язковому порядку введена. Українець має себе відчувати українцем. І знову ж таки вернуся до тої самої поправки - до закону "Про вибори", яку подавалося на минулому тижні у Верховній Раді. І коли я запропонував, щоб кандидат в депутати у своїй автобіографії обов'язково мав би написати свою національність, то це, як ви зрозуміли, не знайшло великої підтримки в теперішньої, проросійської Верховної Ради, на превеликий жаль. Тому що ця Верховна Рада складається з більшості неукраїнців, в тому є її величезна проблема. І через те, друзі, нам потрібно наголошувати на ці моменти. Після оцієї моєї поправки, і коли я, аргументуючи цю поправку, сказав, що введення графи в паспорті "національність" - це є лишень вимога часу - це буде в швидкому темпі і в швидкому часі зроблено, деякі засоби масової інформації, які контролюють різні рабіновичі, знаєте, що написали як рецензію? Вони написали: виступал дєпутат Тягнибок, і он, - я читаю, переказую мовою оригіналу: "Он асмєлілса сказать, что графа в паспорте національность" - це дєло времени. Вдумайтеся! Сьогодні, мені, українцеві, на моїй українській землі, мені - українському парламентарію, у стінах української Верховної Ради говорять, що я осмілився сказати про графу в паспорті "національність". Товариство, це вже є не просто нахабство, це загроза. А ви знаєте, як наш народ завжди на це реагував - дуже добре реагував на подібні речі приказками: ото пусти свиню до хати - то вона на стіл обов'язково залізе. Ото понапускали тих свиней, до нашої української хати, не можем їх повиганяти або бодай би привчити до культури і порядку. Сьогодні стоїть питання пропорційного представництва в усіх органах влади. Я вам даю, друзі, риторичне запитання - чому коли проведений перепис населення і сказано, що нас в Україні є 78%, чому у Верховній Раді не має бодай би 78% депутатів-українців? Хіба так не повинно бути? Це правильно і це справедливо.

І нарешті, друзі. Вважаємо, що найбільшою помилкою, найбільшим промахом теперішньої нової помаранчевої влади, яку ми всі вимолили, виплекали, заради якої ми були на майданах в Києві і по цілій Україні, їздили спостерігачами, працювали в дільничних комісіях і проявляли активну свою громадянську позицію - на превеликий жаль, ця наша нова влада не виконала основного, єдино правильного політичного рішення - про проведення люстрації. І я вам хочу сказати, мені дуже часто задають запитання - що основне потрібно, щоби зараз зробила влада. Тож я вам скажу - якщо від влади будуть усунуті бодай би на якийсь певний період, часу років на 5 на 10, а то й взагалі, три категорії - комуністи, кагебісти і кучмісти, отих три К, отоді ми можемо говорити про те, що ситуацію в державі можна змінити. Тому що справа не просто в заміні облич у владі, справа в тому, що потрібно систему міняти, систему взаємовідносин всередині влади, систему взаємовідносин між владою і людьми. Це найважливіше.

Сьогодні злочинців заарештовують і садять в тюрму хіба тільки на прес-конференціях. Хто хоч один покараний? Зараз привели якогось бомжа в Чернігові за те, що він якихось 10 бюлетнів там скинув і зробили з нього великого бандита. Так він і так спав на вокзалі, яка йому різниця, чи спати на вокзалі, чи тепер в тюрмі? Але в мене є одне запитання - чому не є ув'язнений Кучма як організатор всіх тих безчинств. Чому не є ув'язнені медведчуки, чому сьогодні не є ув'язнені всі ті суркіси, ківалови і ті інші злочинці, які спричинялися до сепаратистських дій, які спричинялися до фальсифікацій під час виборів, які розкрадали державний український бюджет, які були політичними лідерами і тими, які давали вказівки. Саме вони мають притягатися до відповідальності. Ми вже сьогодні говорили, взагалі за медведчуків нічого не чути. Сьогодні по радіо слухаю, кажуть, що нарешті Медведчука викликають в міністерство внутрішніх справ чи в якийсь там райвідділ. Я думаю - слава Богу, нарешті тій людині пред'являть звинувачення. А знаєте, за що викликають? Тому що нагородний відділ адміністрації президента Кучми десь комусь там не ту медаль дав. А Кучму притягають до відповідальності, бо він там якусь книжку з якоїсь шафи в ту іншу шафу запхав. А не за то. Тих людей потрібно карати, як державних злочинців, як зрадників української держави і української нації.

І на завершення, друзі. Ви знаєте, мене за той рік доволі часто запитували журналісти чи на якихось інших публічних заходах: скажи, Тягнибок, ну а чи ти би повторив той сам виступ, з яким ти виступав минулого року на горі Яворина. І ви знаєте, я завжди тим людям відповідав, що мій виступ на горі Яворина - це не був перший прояв тих поглядів, які мені дала моя матір. Я говорив так рік перед тим, я говорив так 10 років перед тим, я говорив так від дня свого народження, коли навчився говорити.Тому що так мене виховала моя рідна земля, моя рідна матір. Я ніколи не змінював своїх поглядів і не буду змінювати своїх поглядів незалежності від будь-якої кон'юнктури.

І сьогодні, за рік часу, стоячи перед вами, стоячи в серці Українських Карпат, в серці України, я можу так само сказати: на превеликий жаль, з одного боку, говорили тоді про мафію і що тепер виходить? Невже ж мафія безсмертна? Чи може, якісь зміни стались? Скажіть мені, будь-ласка. І чи ми сьогодні не можемо повторити те саме. Але тому, друзі, я би хотів завершити на оптимістичній ноті і повторити те, про що щойно говорив. Українська національна революція, вона тільки продовжується. Руки не маєте права, українці, опускати ніколи. Ми з вами спільно збудуємо ту державу, про яку мріяли наші герої, і саме ті герої, які поклали голови і які сьогодні лежать в тих наших страдних українських горах і в тому числі на Яворині. І тому ми, сучасники, діти і внуки українських героїв-упівців можемо нині з гордістю так само сказати, що ми будемо продовжувати вашу справу, наші герої, наші батьки, наші діди. Ми будемо робити те, заради чого ви покладали ваші голови. І будемо добиватися того, щоб нарешті все-таки в Україні владу очистити і щоб нарешті все-таки в Україні навести в державі порядок і щоб нарешті, повернути Україну українцям.

Слава Україні!