У неділю, 9 вересня 2007 року, пішов з життя останній командувач Української повстанської армії, справжній патріот, Великий українець Василь Кук.

Все своє довге життя Василь Кук присвятив Україні. Невгамовний, сміливий та наполегливий, він прокладав шлях до мрії мільйонів українців своїми справами, революційною боротьбою, підпільною діяльністю, відкритим спротивом з окупантами. Україну в серці Василь Кук проніс протягом усього життя, що давало йому силу й наснагу не зупинятися перед труднощами у нелегкій визвольній боротьбі.

Головнокомандувач УПА Василь Кук (псевдо "Леміш", "Юрко", "Медвідь", "полковник Коваль", "Безіменний" та ін.) народився на Львівщині у 1913 році. Та вже у травні 1937 р. двадцятичотирирічний хлопець змушений був перейти на нелегальне становище. Для влади не залишилася непоміченою діяльність молодого націоналіста, який очолював Золочівську крайову ОУН, організував підпільну друкарню в Угринові, писав викривальні статті про окупаційну польську владу, закликав співвітчизників на боротьбу.

30 червня 1941 р. Василь Кук мав честь брати участь у проголошенні Акта про відновлення Української держави у Львові, та очолив спеціальну похідну групу, яка мала завдання здійснити таку ж акцію в Києві. За що був заарештований гітлерівцями під Києвом. З ув'язнення втік, продовжив підпільну роботу, очоливши у Дніпропетровський Провід ОУН.

У 1944 році повертається в Галичину, стає одним з найближчих соратників Романа Шухевича. Після смерті останнього в березні 1950 р. перебирає на себе обов'язки керівника Української повстанської армії, стає Головою Генерального Секретаріату Української Головної Визвольної Ради. Фактично з 1950-го до 1954 року Василь Кук керував Національно-визвольною боротьбою в Україні.

Після ув'язнення у польській в'язниці та гітлерівського полону, підступно захоплений кагебістами у травні 1954 року, Василь Кук мав змогу скоштувати й совєтського таборного життя, де провів шість років. Після звільнення працював у Центральному державному історичному архіві в Києві, в Інституті історії АН УРСР. Але невдовзі "буржуазного націоналіста" радянська влада позбавила можливості працювати, перетворивши життя Василя Кука на боротьбу за виживання.

До останнього дня свого звитяжного життя Василь Кук продовжував брати участь у громадському житті, очолював науковий відділ Братства ОУН-УПА. Писав спогади, у 2005 році видав книгу про Романа Шухевича, готував нові публікації. Знаходив час Василь Кук і для виступів перед молоддю, відвідував наукові конференції, брав участь у політичних дискусіях.

З Василем Куком пішла у небуття ціла епоха. Можливо, ми щось так і не встигли запитати у свідка звитяжних подій боротьби за незалежність України, а Герой не встиг нам про це розповісти.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" сумує разом з близькими, побратимами, друзями Василя Кука. Ми свідомі того, яка Велика Людина непересічної долі та вдачі покинула нас. І нехай пам'ять про Василя Кука буде жити вічно, а нащадки зможуть по-справжньому оцінити його подвиги.

Земля Вам, командире, пухом...

Всеукраїнське об'єднання "Свобода"

Довідка

9-го вересня на 95-му році життя помер генерал-хорунжий Української повстанської армії Василь Кук - останній головнокомандуючий УПА.

Як повідомили в прес-службі Всеукраїнського Братства ОУН-УПА, прощання з покійним відбудеться 10 вересня з 12 до 17 години в Будинку вчителя (м. Київ, вул. Володимирська, 57).

Кука поховають 11 вересня на його батьківщині, в с. Красне Бузького району Львівської області, як заповідав покійний.

Василь Кук (псевдо - Леміш, Юрко, Медвідь, полковник Коваль) народився 11 січня 1913 року в селі Красному Львівської області. З 1929 року - член Української Військової Організації. З 1933 року, навчаючись на юридичному факультеті Люблінського університету, стає зв'язковим Крайової екзекутиви. З 1933 по 1936 рік Кук відбуває перший арешт, а потім у'вязнення. З травня 1937 року перейшов на нелегальне становище. 30 червня 1941 року він брав участь у проголошенні Акта про відродження Української держави у Львові, очолив спеціальну похідну групу, що мала завдання здійснити таку ж акцію в Києві. Був заарештований гітлерівцями під Києвом. Потім Кук утік, продовжив підпільну роботу, очоливши в Дніпропетровську Провід ОУН.

З 1944 року Кук повертається до Галичини, стає одним із найближчих соратників Романа Шухевича, згодом його заступником. Після смерті останнього в березні 1950 року перебирає на себе обов'язки керівника УПА.

Захоплений у полон 1954 року, Кук 6 років знаходився в ув'язненні, звідки був звільнений у часи хрущовської "відлиги". З 1960 року працював у Центральному державному історичному архіві в Києві, в Інституті історії АН УРСР. Після написання праці "Марксизм-ленінізм про українське національне питання" був звільнений з роботи із забороною працювати в школах і наукових установах.

Після проголошення незалежності України він очолив науковий напрямок роботи Братства УПА й уже не приймав активної участі в політичному житті країни.

До кінця життя продовжував брати участь у громадському житті.