Слідкуючи за свіжими трагікомічними подіями в українській політиці, ще раз переконуєшся у необхідності люстрації та політичної відповідальності партій за зміст своїх списків. А може ці водевілі безпринципності нарешті відкриють очі суспільству? На цьому досвіді вже давно прийшов час навчитися обирати. Обирати не кольорові фантики партійних брендів і тим більше не зализані фотошопом ікони лідерів. Все більше і більше українців усвідомлюють, що підтримувати варто лише ідеологічно послідовні, принципові політичні сили.

Напруги навколо питання про можливе членство України в НАТО триває. А почалася вона із заяви іноземного політика, а не українського державного діяча. Про бажання України приєднатись до так званого плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) українцям повідомив американський сенатор Ричард Лугар. Автор законопроектів в Сенаті США про фінансову підтримку Грузії і України в НАТО ненавмисно випередив українську владу, яка чомусь не поспішала повідомити народу цю радісну звістку. Може причина цього - любов нашого ґаранта до помпезних презентацій, які він хотів підготувати якомога ретельніше. Натомість, "пишну" презентацію організувала "опозиція в законі" - урочистим блокуванням трибуни ВР та надувними кульками.

Не маю жодного пієтету до "дружби між народами", "слов'янського братерства" та, тим більше, "православної єдності". Засуджую москвофільські настроїв сербів. З огляду на це, хочу висловити власну думку щодо подій навколо "республіки Косово".

Ця позиція базується на двох принципах, якими керуються українські націоналісти у питаннях зовнішньої політики. Це, з одного боку, - принцип справедливості, а з іншого - принцип україноцентризму (національної вигоди).

15 січня Верховна Рада ратифікувала угоду з ЄС про спрощення візового режиму і реадмісію. Ця подія стала результатом тривалого переговорного процесу України з ЄС. Крім того, угода визначає встановлення безоплатного порядку оформлення віз для низки категорій громадян України. З одного боку, це позитивний крок який стандартизує можливості в'їзду до всіх країн Шенгенської зони, з іншого - ми відчули, що мури наддержавного утворення (якому Україна зовсім не потрібна, як рівноправний партнер) впритул наблизились і до наших кордонів.

В ніч з 15-го на 16-те жовтня 2007 року група активістів "Євразійського союзу молоді" (ЄСМ) здійснила акт вандалізму на горі Говерла, знищивши (чи імітуючи знищення - за даними СБУ) державної символіки України.

Але ця стаття має охопити ширшу тему. Не хочеться просто кидати у порожнечу прокляття і погрози, махати кулаками після бійки. Натомість хочеться зазирнути углиб проблеми, а події на Говерлі - якраз нагода це зробити.

Москва намагається відродити темні часи Чингізхана, Київ відродить велику і світлу епоху Святослава Хороброго!

Навколо спадщини УПА боротьбу ведуть не два, а щонайменше три табори. І якщо стосовно проросійського табору все більш-менш зрозуміло, то серед тих, хто виступає за визнання УПА, є дві групи, які трактують український націоналістичний рух 20-50 років ХХ століття дуже по-різному.

Розпочнемо з ліберального, або псевдонаціоналістичного трактування ОУН і УПА. Цієї точки зору дотримуються не тільки відверті ліберали, але й чимало "націоналістів".

Комісія ухвалила пропонувати Львівській обласній раді внести до порядку денного позачергової сесії 27.07.2007 р. питання звернутися до Кабінету Міністрів України про направлення ним подання до Президента України визнати прилежні до с. Ожидова території, що постраждали від техногенної катастрофи на Львівській залізниці зоною надзвичайної екологічної ситуації терміном на один рік.

Розвиток ринкової економічної системи в Україні доцільно розглядати в контексті національної економічної політики, чинниками ефективності якої є розширене відтворення національної конкурентоспроможності та формування геоекономічного національного простору в глобальному світовому ринковому середовищі. Стратегічна мета соціально-економічного розвитку держави обґрунтовує вибір типу соціальної політики, що відповідно залежить від формування на державному рівні ресурсних , правових чи інституціональних обмежень.

Насамперед слід відзначити, що не справдилися сподівання  конфліктуючих сторін на підтримку їхніх дій з боку широких мас українського народу. У ці дні святе для багатьох українців слово "Майдан"   фактично було дискредитоване локальними групами "політичних туристів", які час від часу приїжджали до Києва на підтримку влади чи опозиції. Насмілюся ствердити, що справжній Майдан зразка 2004 року проігнорував нинішній конфлікт, що свідчить про справжню його суть: боротьба за владу, що відбувається сьогодні в Україні не має нічого спільного із справжніми інтересами нації і держави.

Ця номенклатурна каста, що монопольно приватизувала владу, є джерелом дестабілізації суспільства, гальмом розвитку країни та найбільшою загрозою для  існування держави. За деякими даними (їх, до речі, ретельно приховують від українців) у парламенті V скликання - понад 350 (!) мільйонерів. Фактично - це пряме порушення статті 24 Конституції України, яка забороняє привілеї та обмеження, зокрема, за ознакою майнового стану. Водночас 94 % нардепів - вихідці з радянської партійно-комсомольської номенклатури. Цей факт трактуємо як порушення прав і свобод громадян за ознакою соціального походження, це суперечить статті 24 Конституції України. І, нарешті, очевидна прихована дискримінація українців за етнічною ознакою (стаття 24 Конституції України). Адже лише 37% нардепів визнають себе українцями, тоді як, за останнім переписом, українці становлять 77,8 % населення країни. Нація, яка пережила голодомор, вкотре є меншістю в парламенті власної держави!

Стратегія розвитку Львівщини, яку, попри спротив фракції ВО "Свобода", таки затвердили на сесії Львівської обласної ради, викликає зацікавлення  населення, - адже це програмний економічний документ, за яким украй проблемний на сьогодні Львівський регіон має розвиватися до 2015 року.  Попри аргументи "адвокатів" від влади, є підстави стверджувати, що такий документ категорично не можна було приймати, - він переповнений економічними помилками та нісенітницями. Проаналізувати "Стратегію" з економічної точки зору ми попросили доцента кафедри економіки Львівської комерційної академії, консультанта ВО "Свобода" Ярослава Качмарика.

...або відповідь на лист про потребу об'єднання правих партій.

Пані Ганна Руда надіслала листа до ВО "Свобода", що розпочинається вдалою метафорою: "Скажіть, яка господиня буде з хати вимітати сміття прутиком. А ви всі як ті прутики, не звяжетеся в одну мітлу, щоб вимести з України всяку наволоч" (правопис збережено).

Є сенс пригадати блискуче застереження від ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова: "… не об'єднувати в горщику капусти, бульби, старої підошви і здохлого кота".

Проект указу президента про визнання ОУН-УПА, який був запропонований Президенту України Віктору Ющенку 14 жовтня 2006 року.

Проект указу було передано в секретаріат президента Олегом Тягнибоком від імені оргкомітету маршу УПА.

На жаль, президент підписав документ з подібною назвою, але суттєво інший за змістом, вкотре залишивши героїв ОУН-УПА невизнаними...

Окремо слід зазначити, що в 90-ті роки ХХ століття географія поширення права відкликання виборних осіб дещо звузилась, оскільки від нього також відмовились держави Східної Європи.

Правовий інститут відкликання депутата - це специфічний інститут народовладдя, який встановлює взаємини громади (виборців) з обраним нею депутатом. Іншими словами можна сказати, що відкликання депутата місцевої ради є однією з форм прямої (безпосередньої) демократії. Дострокове припинення повноважень депутата є формою його відповідальності перед громадою (виборцями).

У чому може полягати інтерес теперішньої КПУ до архівів?

Передусім - у тому, щоб їх надійно почистити від усього, що дискредитує КПУ колишню. Адже зовсім недавно були оприлюднені дуже неприємні для комуністів матеріали, які свідчили про цілеспрямовану діяльність Компартії та радянських органів щодо організації штучного голоду в Україні у 1932-33 роках.

А проблема визнання вояків УПА? Що робитимуть "буржуазні націоналісти", коли на чолі архівного відомства стоятиме надійний боєць КПУ?

Результати опитування, що його провели серед мешканців Тернополя з 25 до 31 липня журналісти "Нової Тернопільської газети":

БЮТ  - 28%

ВО "Свобода" - 6,4%

НСНУ - 6,3%

УНБ Костенка і Плюща - 4,3%

"Пору-ПРП" - 2,1%

"В Україні сьогодні дефіцит представників правої ідеї. Тому якщо Тягнибок проведе розумну виборчу кампанію, вони  мають усі шанси посісти 3-5% у Верховну Раду", - переконаний політолог Віктор Небоженко.  Про це політолог заявив у коментарі виданню "Газета по-українськи".

Першу п'ятірку виборчого списку очолює глава партії, народний депутат Олег Тягнибок (позафракційний); друге місце - у професора, академіка Академії мистецтв, народного депутата Юрія Ільєнка; третє місце - у доцента Національного університету "Львівська політехніка" Ірини Фаріон; четверте місце посідає народний артист Богдан Бенюк; п'яте - голова Київського крайового братерства ОУН-УПА Орест Васкул.

Злочини комуністичного режиму в Україні були безпосереднім наслідком втілення комуністичної ідеології (марксизму-ленінізму) та є частиною військових злочинів та злочинів проти людства, здійснених тоталітарними режимами ХХ століття, які не мають і не можуть мати терміну давності.

Цей Закон спрямований на подолання наслідків панування тоталітарного комуністичного режиму в Україні, її декомунізацію, усунення загрози суверенітету, територіальній цілісності та національній безпеці України, недопущення її новітньої колонізації, встановлення історичної та соціальної справедливості, зміцнення духу і моралі Українського народу.

Українські патріоти тривалий час вивчають діяльність КПСС на території України. Аналіз створення та діяльності КПСС, складовою частиною якої була КПУ, дає підстави стверджувати, що вони були злочинними організаціями.

Згідно КК України, злочин вважається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (п. 4 ст. 28 ККУ).

На святої Покрови 1836 року Маркіян Шашкевич вперше виголосив проповідь у церкві Юра у Львові руською, себто  народною українською мовою. На тлі суцільного ополячення Галичини з її престижними німецькою та латинською мовами це був зухвалий виклик тодішньому непробудженому і водночас відчужілому суспільству. Його приклад наслідували ще два юнаки-семінаристи: Юліян Величковський і Микола Устиянович.  Як згадує свідок тих  історичних подій, хлопці повернулися до семінарії, "як витязі з поля битви. Щасливі і великі". Справді,  споконвічно мова є тим  полем бою, на якому  розгортаються найзапекліші політичні баталії.

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" оголошує збір підписів під зверненням до Міністрів закордонних справ Європейських країн щодо скасування віз при в'їзді в країни Європи для громадян України.

Революційні події 2004 року переконливо довели, що українці є європейською нацією, а Україна належить до Європи не лише географічно, але політично та культурно. Коректно проведене повернення України у бік демократії дає Європі можливість реально долучити до себе партнера, який динамічно культурно і економічно розвивається.

Так, за пів року вже два члени уряду, один з них міністр юстиції Роман Зварич, а другий віце-прем'єр Роман Безсмертний писали заяви про відставку. Покинув урядовий човен перший заступник голови ДПА Микола Катеренчук. Все важче приховати "окрему" позицію першого віце-прем'єр-міністра Анатолія Кінаха. Або такий промовистий приклад: одразу троє з чотирьох віце-прем'єрів та дев'ять із сімнадцяти міністрів, серед них міністр економіки Сергій Терьохін та міністр фінансів Віктор Пинзеник, подалися у відпустку, не зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в державі. Треба визнати, якби на чолі уряду не стояла Юлія Тимошенко як суспільний авторитет, урядова команда вже давно б розсипалася.

1. Рекомендувати Львівській міській раді відмінити рішення від 13 червня 2005 року щодо завершення впорядкування польських військових поховань 1918-1919 рр. на території Історико-культурного заповідника "Личаківський цвинтар" як такого, що прийнято без додержання вимог чинного законодавства.

2. Кабінету Міністрів України в межах своєї компетенції забезпечити дотримання визначеного Законом України "Про охорону культурної спадщини" порядку змін частин, елементів, написів та позначок занесеного до Державного реєстру нерухомих пам'яток України національного значення Історико-культурного заповідника "Личаківський цвинтар" у місті Львові.

Польща неодноразово демонструвала готовність до конструктивної співпраці з Україною. Проте в українсько-польських взаєминах залишається проблема польських поховань у Львові. Полагодження потребують п'ять проблемних питань: остаточний напис на могилі польським воякам; пам'ятник американським і французьким військовим; скульптури левів; написи на пілонах.

Зазначені питання мають бути полагоджені без приниження національної честі та гідності українців. Збереження добросусідських стосунків з Варшавою як "європейським адвокатом" України не суперечить відновленню історичної справедливості щодо полеглих українських героїв.

Не треба забувати, що Росія трактувала і трактує ЄЕП як початковий етап для більш тіснішої політичної інтеграції країн, що колись входили до складу Радянської імперії. Росіяни цього не приховують, а тому заяви Ющенка у Казахстані, можуть сприйматися як готовність України повернутися у фарватер геополітичних інтересів Кремля.

В ім'я справедливості  треба ствердити, що ідея ЄЕП далеко не домінуюча  в структурах української влади. Члени уряду, зокрема міністр закордонних справ Борис Тарасюк та віце-прем'єр з питань європейської інтеграції Олег Рибачук не приховують своїх твердих намірів вести державний човен у європейський, а не єепівський простір. Так,  виступаючи в Одесі на Всеукраїнському семінарі з питань Європейської інтеграції Рибачук наголосив, що "саме європейська ідея могла б стати консолідуючим фактором для України, фактором, що об'єднає Захід та Схід, Південь та Північ України, зусилля влади та громадянського суспільства у побудові правової, вільної та заможної країни".

Реальних союзників годі шукати в українському політикумі, який здебільшого сформований за тим самим принципом, що й олігархічні угрупування. Не виключення партія "Батьківщина", якою керує Прем'єр. Це одним із перших зрозумів Степан Хмара, який покинув лави партії, оскільки відчув, що вона не має шансів стати політичною силою, що обстоює принципи, а не людей без принципів.

І все ж, у "бензиновій" кризі, як це не парадоксально звучить, є свої позитиви. Один з них озвучила Юлія Тимошенко, коли справедливо констатувала, що підступні дії російських нафтотрейдерів примусять уряд вжити невідкладних заходів із пошуку альтернативних джерел надходження нафти на українські ринки. Так і сталося. Іншими словами, робиться те, що мало бути зроблено вже давно. У цьому зв'язку виникає логічне запитання: чи понесуть покарання за свою за злочинну бездіяльність у минулі роки ті, хто насправді причетний до кризи? Не хотілося б щоби це питання виявилося риторичним. 

Українсько-російські взаємини невпинно наближаються до стану холодної війни. Сьогодні можна констатувати: Москва не спроможна належно сприйняти Українську революцію, яка стала кінцем для так званої політики "багатовекторності", а фактично проросійської орієнтації нашої країни.

Росія не оригінальна у своїх діях щодо України. На європейські ініціативи Президента України Віктора Ющенка Москва відреагувала традиційно: економічним і політичним шантажем. При цьому впадає в око агресивність Росії. Складається враження, що Москва свідомо загострює взаємини між двома державами, тобто вивчає міру терпіння нової української влади.

На сторінках "України молодої" ("УМ" від 1та 14 квітня 2005 р.) журналіст Степан Бандера (онук провідника ОУНр С. Бандери) та професор Києво-Могилянської академії Сергій Квіт виклали свій погляд на роль і місце українського націоналізму під час "Помаранчевої революції". Обидва автори єдині у тому, що народне повстання у листопаді-грудні минулого року стало виявом українського націоналізму як руху на захист національної честі і гідності.

Своє ставлення до "цвинтарного конфлікту" також висловив Віктор Ющенко. Зокрема, Президент заявив, що має намір звернутися до громади Львова, аби знайти порозуміння у цьому питанні і поставити крапку, щоб це "невирішене питання не залишало негативного осаду в українсько-польських відносинах".

Річ у тім, що офіційний Київ, на відміну від польської сторони, здебільшого трактує проблему виключно у контексті необхідності збереження добросусідських стосунків з Варшавою як "європейським адвокатом" України. Така позиція не сприймається у Львові, який на відміну від Києва, гостро реагує на будь-які спроби Варшави закоренити в Україні "сліди польської окупації".

Віктору Ющенку, без сумніву, буде нелегко вести дискусію щодо польських поховань у Львові. Але якщо Президент хоче пройти випробування цвинтарем "Орлят", то він  приречений домогтися від польської сторони належного вшанування пам'яті українців, могили яких розкидані на польській землі.

Відмінності законопроекту Тягнибока (№ 7028-2) від законопроектів Червонія Шкіля Олексіюка (№ 7028) та Лук'яненка (№ 7028-1)

Олег Тягнибок пропонує Верховній Раді схвалити звернення. Текст звернення невідкладно надіслати в установленому порядку Президенту Російської Федерації, Раді Федерації та Державній Думі Російської Федерації.

Олегом Тягнибоком вноситься проект про люстрацію - визначений Законом порядок очищення органів державної влади від ідеологів та реалізаторів московської колонізаційної політики шляхом аборони обіймати посади в зазначених інституціях для громадян України, які працювали на керівних посадах в Комуністичній партії Радянського Союзу, КДБ СРСР, або свідомо (в т. ч. таємно) співпрацювали з органами державної безпеки СРСР, або брали участь у переслідуваннях громадян СРСР.

Олег Тягнибок пропонує Верховній Раді України:

Провести у вересні 2005 року парламентські слухання на тему: "Визнання Організації Українських Націоналістів та Української Повстанської Армії воюючою стороною у Другій світовій війні" в залі пленарних засідань Верховної Ради України.

Запропонувати Президенту України та Прем'єр-міністру України взяти участь та виступити на парламентських слуханнях.

Ключовим моментом в проблемі визнання ОУН-УПА воюючою стороною у Другій світовій війні є те, що Україна абсолютно ігнорує тих людей, які все життя вірою й правдою, не шкодуючи життя, їй служили і без боротьби яких, напевно, не було б сьогодні Української держави. Беззаперечним фактом є те, що метою діяльності ОУН-УПА було здобуття Української Самостійної Соборної Держави, для якої оунівці та упівці жертвували своїми життями, чим явили яскравий приклад безкомпромісної боротьби за незалежність України. У цій боротьбі в рядах ОУН-УПА загинули понад 200.000 українських патріотів, сотні тисяч були заслані до концтаборів чи на поселення у Сибір, де значна частина залишилася навічно.

В Уряді буде важко усім, а особливо так званим "силовикам". Міністр оборони Олександр Гриценко, міністр внутрішніх справ Юрій Луценко та голова Служби безпеки Олександр Турчинов не просто нові люди у виконавчій владі. Їм, як нікому іншому, пасує визначення "термінатори". Інакше кажучи, їм доведеться зробити те, що не вдавалося у радянські часи, а тим більше у часи Кучми: не просто забезпечити боєздатність підпорядкованих їм структур, а й сформувати у суспільстві дух поваги до людей у пагонах. Генералів має стати менше, слово "менти"- забутися, а найважливіші проблеми можна буде вирішувати телефоном. У цьому також кровно зацікавлена Юлія Тимошенко, яка на відміну від інших екс-опозиціонерів, знає що таке свавілля "силовиків".

У 20-30х роках минулого століття націоналісти із зброєю в руках захищали українців від польських шовіністів, у 40-50-х - від більшовицьких та німецьких окупантів, у 90-х - піднімали перші національні прапори. Якою буде історична місія українського націоналізму  у новому сторіччі?

Виступаючи з інавгураційною промовою, Віктор Ющенко жодного разу не вжив слова "Москва" і "Росія". Це стало несподіванкою не лише для доморощених "хохлів", а й для Кремля, який звик до проросійських реверансів з боку українських можновладців.

Характерно, що Президент Ющенко повністю проігнорував так званий "неофіційний протокол" й відмовився від традиційних поцілунків та гарячих обіймів. Ющенко поводив себе гідно й мав для цього усі підстави. За його плечима був Майдан, який двічі чув привітання Путіна з перемогою Януковича й не захотів більше терпіти нахабство Кремля.

З усіх претендентів на посаду глави Уряду лише Юлія Тимошенко відкрито заявила про необхідність переглянути закон про внесення змін до Конституції, які передбачають звуження повноважень чинного Президента. Вона розуміє, що до вересня Віктор Ющенко може не встигнути провести необхідні реформи, а після вересня йому цього можуть не дати зробити. У цій ситуації риторичним є питання про майбутнього главу Уряду. Ним має стати той, хто сповна усвідомлює історичне значення для України ролі та місця Уряду Ющенка.

Депутатський запит народного депутата України Олега Тягнибока "Про заборону в'їзду на територію України державних діячів Російської Федерації В. Жириновського, Л. Сліски, Д. Рогозіна, Ю. Лужкова, Й. Кобзона..."

Геноцид українців у ХХ ст. Подолання наслідків та відновлення справедливості

ОУН-УПА. Визнання та вдячність

Мова. Захист та поширення

Інформаційний простір. Звільнення від окупації та державна безпека

Міграція. Право на Батьківщину

Енергетика. Незалежність та безпека

Суспільство. Соціальна та національна справедливість

Хто б то не захоплювався кардиналом Ришельє, який 1635 року, скликавши на розмову французьких письменників і філософів, запитав:

- У Франції один король?

- Один, Ваше величносте.

- Так от, маючи одного короля, маємо говорити однією мовою.

Схоже, що влада розігрує чергову партію в боротьбі з українцями. Видається, що образа чиновників за виступ народного депутата Олега Тягнибока на горі Яворина спалахнула з новою силою - він ж бо посмів назвати владу "жидівсько-москальською мафією". "Це ж ксенофобство, це ж заклик до війни проти російського та єврейського народів. Не допустимо цього, ганьба бандерівцю, до суду його" - приблизно такими були інформаційні сюжети, що вийшли на усіх провладних телеканалах.