Пояснювальна записка

до проекту Закону України "Про заборону комуністичної ідеології в Україні"

Обґрунтування необхідності прийняття Закону

Українські патріоти тривалий час вивчають діяльність КПСС на території України. Аналіз створення та діяльності КПСС, складовою частиною якої була КПУ, дає підстави стверджувати, що вони були злочинними організаціями.

Згідно КК України, злочин вважається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп (п. 4 ст. 28 ККУ).

Владімір Ільїч Ульянов (Лєнін) та його спільники були ініціаторами створення та організаторами злочинної організації. Про це свідчать матеріали І-го й наступних з'їздів РСДРП, а також арешт поліцією учасників І-го з'їзду РСДРП, матеріали слідства, суду і винесені вироки.

В. Лєнін не приховував, що РСДРП є "партією нового типу" і не має нічого спільного з європейськими парламентськими партіями, а є підпільною, воєнізованою організацією, мета якої - повалення існуючого державного ладу та узурпація влади насильницькими методами спочатку в одній державі (Російській імперії), а потім і у всьому світі.

Діяльність РСДРП в Російській імперії була забороненою. За приналежність до РСДРП винних карали згідно статей 126 і 102 Кримінального Уложення Російської імперії каторгою строком до восьми років, а при обтяжуючих обставинах (наявність зброї, вибухових матеріалів, їх застосування) - безстроковою каторгою. Згадане Кримінальне Уложення Російської імперії зі змінами, внесеними Тимчасовим урядом, було чинним і на території Української Народної Республіки.

Першою спробою реалізації Програми РСДРП була т. зв. "революція 1905-1907 років". В ній РСДРП виступила як найманець японських мілітаристів, а отже вчинила дії, які містять ознаки злочину державної зради. Бойова діяльність РСДРП, як зараз стало відомо, фінансувалася спецслужбами Японії через військового аташе Японії в Петербурзі полковника Акеші.

Для українського народу наслідком провокаційної діяльності РСДРП в ті роки стали російські каральні воєнні експедиції, військово-польові суди, страти тисяч українців, тюремні ув'язнення, заслання в Сибір.

Навіть тимчасова зміна тактики, а саме - часткова легалізація РСДРП після "революції", не змінила суті і стратегічних цілей цієї злочинної організації. Про це свідчить діяльність її депутатів у Державній Думі, їх арешт і засудження за участь у підготовці замаху на вищу посадову особу в державі.

В кінці червня 1917 року Тимчасовий уряд видав наказ про арешт В. Лєніна і 28 його поплічників, причетних до злочинних зв'язків з Німеччиною і порушив кримінальну справу щодо факту державної зради.(Быков А. Такой неизвестный Ленин. - Луганск, 1999, с. 46).

РСДРП вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо створення не передбачених законом воєнізованих і збройних формувань в 1905-1907 роках, а також у 1917 році. На той час така робота була здійснена за гроші німецьких спецслужб.

На Всеросійській конференції фронтових і тилових організацій РСДРП (б), що відбулася у Петрограді 16-23 червня 1917 року, була прийнята резолюція "Про загальне озброєння народу", яка вимагала від членів партії активізувати заходи, скеровані на створення відданих більшовикам загонів Красної Гвардії.

Восени 1917 року красногвардійські загони існували вже у 40 містах та робітничих селищах України, зокрема в Києві їхня кількість складала до 3000 чоловік, в Одесі - до 2000 чоловік, Харкові, Катеринославі, Миколаєві та Луганську - по 1000 чоловік. За національним складом вони були неукраїнські. За своїми завданнями - антиукраїнські.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо насильницької зміни і повалення законного ладу і на захоплення державної влади.

7 листопада 1917 року в Петрограді відбувся організований більшовицькою партією збройний переворот, державна влада була узурпована В. Лєніним і його однопартійцями. Вони силою розігнали Всеросійські Установчі Збори, шахрайськи позбавили ВЦВК РСФСР будь-якої реальної влади і контролю за діяльністю т. зв. "Совнаркому". З того часу "уряд" Лєніна, як всі наступні, став підзвітним тільки Політбюро Комуністичної партії, тобто самому собі.

КП(б)У вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо спроби узурпації влади в Україні у листопаді 1917 року.

10 листопада 1917 року вони зробили спробу збройного перевороту в Києві.

Наступну спробу вони зробили вже легальними методами 17 грудня 1917 року на Всеукраїнському з'їзді Рад. Не добившись свого, більшовики пішли на розкол України, проголосили у Харкові самозвану Українську Радянську Республіку і запросили в Україну російські війська. КП(б)У вчинила дії, які містять ознаки злочину насильницьких посягань на зміну існуючого державного ладу УНР або на відторгнення від неї будь-якої частини, або на скинення органів верховної державної влади, або на позбавлення їх можливості здійснювати таку владу, що діючим тоді законодавством УНР каралося безстроковою каторгою. Посяганнями визнавалися як звершення такого злочину, так і замах на нього.

У Декларації, внесеній більшовицькою фракцією в самозваний Центральний Виконавчий Комітет Рад України і прийнятій на його засіданні 7 березня 1918 року, більшовики прямо визнавали:

"1.Мы никогда не рассматривали Украинскую Советскую Республику как национальную республику, а исключительно как Советскую республику на территории Украины.

2. Мы никогда не стояли на точке зрения полной независимости Украинской Народной Республики, рассматривая ее как более или менее самостоятельное целое, связанное с общероссийской рабоче-селянской республикой федеративными узами."

КПУ вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо посягання на територіальну цілісність і недоторканість України.

4 грудня 1917 року керований В. Лєніним більшовицький Совнарком Росії проголосив війну Україні. У цій війні КП(б)У взяла участь як прислужник іноземних окупантів, партія колаборантів. КП(б)У доклала всіх зусиль до знищення Української Народної Республіки, Української Держави. За її сприяння протягом 1918 - 1921 років територія Української Народної Республіки була окупована, а потім анексована більшовицькою Росією. КП(б)У запродала Західну Україну Польщі, підписавши у 1921 році в Ризі ганебний Ризький договір. Під владою Польщі опинилося понад 162 тис. кмІ українських земель з населенням понад 11 мільйонів чоловік, яке зазнало національного, релігійного та економічного гноблення.

На частині українських земель комуністичний Совнарком Росії створив маріонеткову Українську Радянську Соціалістичну Республіку (УРСР), квазідержавне утворення, адміністративну одиницю у складі Совєтської Росії. Адміністративні межі УРСР визначало керівництво КПСС. В результаті цього український народ втратив майже 350 тисяч кмІ своєї етнічної території на користь сусідніх держав: Росії - 291,9 тис. кмІ, Білорусії - 27,0 тис. кмІ, Словаччини - 3,5 тис. кмІ, Румунії - 1,7 тис. кмІ, Польщі - 19,5 тис. кмІ з десятками мільйонів українського населення.

Згідно з відомостями Центральної адміністративної комісії ВУЦВК, починаючи з 1919 року по червень 1928 року від УРСР до складу РСФСР та БССР відійшли Шахтинський та більша частина Таганрогського повітів, Глинський, Новозибківський, Стародубський та Суразький повіти колишньої Чернігівської губернії. Населення цих територій становило 478 тисяч чоловік.

Поза межами УРСР опинилося проти своєї волі понад 2 000 000 українців, що компактними масами проживали в Курській і Воронезькій губерніях та Північно-Кавказькому краї.

Згідно рішення ЦК РКП(б) 24 липня 1924 року з українських земель створено т. зв. "Молдавську автономну соціалістичну совєтську республіку" (МАССР), в яку було включено 11 районів Одеського, Балтського і Тульчинського округів, у яких мешкало 540 тисяч 567 осіб. Проблема повернення Придністров'я Україні й досі не вирішена.

Згідно договору між комуністичним СССР та комуністичною Польщею про радянсько-польський державний кордон 16 серпня 1945 року, а також договору 15 лютого 1951 року про обмін ділянками державних територій, за межами УРСР опинилися Холмщина, Посяння, Підляшшя, Лемківщина, де проживало понад 750 тисяч українців.

29 червня 1945 року комуністичні управителі уклали договір про кордон з Чехословаччиною. Їй віддано територію західного і північно-західного Закарпаття (Пряшівщина).

Українську Мараморщину й Південну Буковину віддано Румунії. (Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива та сучасний стан. - К., 1994).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину бандитизму.

Під час підготовки узурпації влади і в її ході компартія поповнювала свою партійну касу грошима, здобутими під час бандитських нападів на фінансові установи. Майбутній "вождь всіх часів і народів" Джугашвілі (Сталін) починав свою партійну кар'єру як бандит-нальотчик РСДРП(б).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину міжнародного тероризму.

Його започаткував Комуністичний Інтернаціонал, створений у 1919 році в Москві. Кошти, офіційно виділені на підривну роботу в країнах Європи, Азії, Америки тільки в 1922 році, становили 3150600 рублів золотом. Підготовка і перекидання терористів і диверсантів велася спецслужбами Совєтської Росії.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину насильства над населенням у районі воєнних дій.

Під час українсько-російської війни 1917-1921 років в українських селян насильно забирали продовольство. Це називалося "продразвйорстка". Галасуючи проти українсько-німецького торгового договору у Бресті, який передбачав обмін українських продуктів на вироби німецької промисловості чи пряму його закупівлю німцями за валюту, большевики нещадно грабували Україну, вивізши в Росію без будь-якої оплати мільйони пудів хліба, цукру, м'яса і жирів. Опір населення придушувався нещадно. Для того 3 грудня 1918 року самопроголошений за вказівкою з Москви комуністичний т. зв. "Тимчасовий робітничо-селянський уряд України" прийняв рішення про створення Всеукраїнської ЧК. Оскільки за твердженням В. Лєніна: "Без ВЧК и других карательных органов Советская власть существовать не может". Безпосереднім організатором і першим головою став член ЦК КП(б)У Ісаак Ізраїлевич Шварц.

Садистична ВЧК вбила у звірячий спосіб сотні тисяч невинних українців. Такі ж насильства чинилися у Західній Україні з другої половини 40-х років минулого століття, коли населення тероризували, виселяли в місця з суворими кліматичними умовами, ґвалтували жінок, практикували публічні страти і фізичні покарання.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину поганого поводження з військовополоненими.

Це визнав у своєму наказі № 211 від 5 квітня 1919 року Нарком з воєнних справ України, комуніст М. Подвойський: "...смертные казни над пленными без суда обратились в простое кровожадное убийство... такие случаи встречаются довольно часто."

У листопаді 1921 року військовослужбовці Красної Армії взяли в полон і розстріляли 359 учасників Другого Зимового походу армії УНР (Коваль Р. М., Рог В. О., Стегній П. А. Рейд у вічність. - К., 2001).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо пропаганди війни.

Пропагандою світової війни займалися ще основоположники комунізму Маркс і Енгельс. Їх справу продовжили Лєнін, Троїцький, Сталін та інші. Всім відомі слова Лєніна: "Превратим войну империалистическую в войну гражданскую".

Документи Комуністичної партії рясніють планами світової революції. Їх не тільки писали, а й постійно намагалися здійснити. ІІ-й конгрес Комінтерну, який відбувся 19 липня - 7 серпня 1920 р. в Москві, обговорив і прийняв статут Комуністичного Інтернаціоналу. В ньому вказано конкретні цілі: "боротьба всіма засобами, також і з зброєю в руках, за повалення міжнародної буржуазії і створення Міжнародної радянської республіки, як перехідного ступеня до повного знищення держави"(Адибеков Г. М., Шахназарова Э. Н., Шириня К. К. Организационная структура Коминтерна. 1919-1943. - М.,1997).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо планування, підготовки, розв'язання та ведення агресивної війни.

В серпні 1939 року керівники Комуністичної партії уклали ганебний пакт Молотова-Ріббентропа з фашистською Німеччиною. Це і стало основним поштовхом до ІІ-ї Світової війни (СССР-Германия. - Вільнюс, 1989; Постановление съезда народных депутатов Союза Советских Социалистических Республик "О политической и правовой оценке советско-германского договора о ненападении от 1939 года." - М., 1989).

Керована Комуністичною партією Совєтська Росія вступила у війну як союзник націонал-соціалістичної Німеччини. Вона напала на Польщу, здійснила збройну агресію щодо Фінляндії і країн Балтії, погрожувала зброєю Румунії. За агресивні дії проти суверенних держав СССР виключили з Ліги Націй, яка була попередницею ООН (Волков С. В., Ємельянов Ю. В. До и после секретных протоколов. - М., 1990).

Комуністичне керівництво СССР в кінці 1979 року прийняло рішення про введення своїх військ в Афганістан. Советська Армія вела тут війну з місцевими повстанцями до лютого 1989 року. На ІІ-му з'їзді СССР було заявлено, що рішення про введення військ в Афганістан було прийняте всупереч Конституції СССР (Советская Военная Энциклопедия: В 8 томах. 2-е изд. - Т. 1. - М., 1990, с. 268).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо пошкодження релігійних споруд чи культових будинків.

Тільки у Києві протягом одного 1934 року: висаджено в повітря й обернено в руїни Золотоверхий Михайлівський монастир, збудований в ХІ ст. Князем Святополком-Михайлом.

Знищено Братський монастир на Подолі й колишня Духовна Академія при ньому - центр і осередок української культури й науки починаючи з ХVІ століття.

Зруйновано Військово-Миколаєвський Собор, побудований гетьманом І. Мазепою, Десятинну церкву з гробницями св. Володимира й св. Ольги, Стрітенська церква на Львівській площі й багато-багато інших. Протягом правління комуністів в Україні знищено чи пошкоджено десятки тисяч релігійних споруд чи культових будинків (Російщення України. - К., 1992).

КПСС порушила підписані комуністичним керівництвом СССР зобов'язання Гаазької конвенції 1954 року про захист культурних цінностей.

Будучи фактичним окупантом України комуністичний уряд СССР не виконав зобов'язань "в міру можливості підтримувати зусилля національних властей окупованої території, щоб забезпечити охорону і збереження її культурних цінностей (ст.5) і ст.14, згідно якої культурні цінності користуються імунітетом від конфіскації."

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо незаконного утримування, осквернення та знищення релігійних святинь.

З релігійних святинь комуністи влаштовували тюрми, склади міндобрив та отрутохімікатів, музеї атеїзму, клуби.

Під час відступу комуністичної Красної Армії з Києва у 1941 році її диверсанти-підривники замінували релігійні святині українського народу, зокрема Софійський Собор (Київ. 1941-1943. - 2000, с. 102) Ними висаджено в повітря Успенський Собор Києво-Печерської Лаври (Краснощок Ю. Диявольська гра. - К., 2002, с. 465).

Знищення релігійних святинь тривало впродовж всього періоду комуністичного панування в Україні.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо перешкоджання здійснення релігійного обряду.

Під приводом боротьби із пережитками минулого, релігійних забобонів, комуністи вели агресивну атеїстичну пропаганду, супроводжуючи її насильствами над віруючими. Вони убивали ієрархів українських церков, знищували храми, релігійну літературу, забороняли здійснювати релігійні обряди українській інтелігенції, молоді. Насильницьки ліквідовано Українську Автокефальну Православну Церкву та Українську Греко-Католицьку Церкву (Закон Божий. Видання третє. - К., 2003, с. 424; Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Кн. 1. - К., 1994, с. 291).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо порушення недоторканності житла.

Незаконні облави й обшуки були характерною рисою поведінки керованих комуністами каральних органів Совєтської Росії у боротьбі з українським національно-визвольним рухом.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо захоплення заручників.

"Коротка інструкція по боротьбі з повстаннями", підписана комуністами Раковським, Єгоровим, Берзіним, Ейдеманом у 1920 році, вимагає брати заручників з числа місцевого населення і розстрілювати їх в разі ворожих дій селян щодо комуністичної влади, накладати контрибуції продовольством, грошима, проводити виселення родин повстанців у концтабори, обстріл сіл, повне їх знищення (Голод 1921-1923 років в Україні. - К., 1993, с. 51, 106; Іванущенко Г. М. Залізом і кров'ю. - Суми, 2001, с. 34).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо експлуатації дітей.

Діти українців, особливо сільського населення, з шкільного віку були змушені важко працювати, найчастіше без оплати. Всілякі "трудові бригади", "комсомольські будзагони" - все це називалося "трудовим навчанням", а насправді було дармовою, чи напівдармовою працею дітей.

Особливо широко використовувалася праця дітей під час ІІ-ї Світової війни.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо перешкоджання у здійсненні виборчого права.

Вона прийшла до влади не в результаті перемоги на демократичних виборах, а шляхом збройного захоплення влади. Всі вибори в Совєтській Росії і її складовій частині УРСР були фіктивними. Від них офіційно усували цілі соціальні прошарки населення, яких називали "ворогами народу". Діяльність некомуністичних партій була заборонена. В країні здійснювалася диктатура Комуністичної партії, яка прикривалася демагогічною пропагандою й оберігалася Красною (Совєтською) Армією, ВЧК-ОГПУ- НКВД- МГБ-КГБ, міліцією, прокуратурою, судами.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо порушення законодавства про референдум.

1939 року Красна Армія окупувала, відповідно до ганебного пакту Молотова-Ріббентропа, Західну Україну. Цим було потоптано один з базових принципів міжнародного права - право націй на самовизначення та утворення власних національних держав. Українці Західної України внаслідок перебування на їхній території комуністичних військ не змогли скористатися із розвалу окупаційного польського режиму і здійснити "реституцію", відновити проголошену 1918 року Західно-Українську Народну Республіку, ліквідовану 1919 року силою польської зброї.

Совєтська Росія порушила принцип самовизначення нації, організувавши і провівши під контролем комуністичних воєнних окупаційних властей плебісцит - т. зв. Народні Збори Західної України. Метою цієї акції було надати вигляду законності анексії Західної України.

Міжнародне право розглядає плебісцит як одну з припустимих підстав територіальних змін тільки у тому випадку, якщо він проводиться із дотриманням ряду умов, які гарантують повну свободу волевиявлення населення. До переліку таких умов, необхідних для юридичної дійсності плебісциту, зокрема, належать: створення для проведення плебісциту тимчасових органів влади з представників місцевого населення, здійснення свободи діяльності всіх демократичних партій, проведення плебісциту загальним, рівним і таємним голосуванням. Міжнародне право не виключає можливості проведення плебісциту під наглядом міжнародної комісії.

У зазначеному випадку "ратифікаційний" плебісцит був організований з метою юридичного оправдання вже фактично здійсненої анексії і був юридично не чинним.

Анексуюча держава (СССР) провела плебісцит в умовах режиму воєнної окупації, в присутності і з допомогою власних збройних сил (Красної Армії). Документальних свідчень про це у розсекречених совєтських архівах більше, ніж достатньо (Cварник І. І Маловідомі сторінки з історії "золотого вересня" // Археографічний щорічник. - К., 1989, с. 401).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину щодо порушення законів та звичаїв війни.

Російська імперія підписала й ратифікувала Гаазькі конвенції 1907 року. Після большевицького перевороту комуністичні правителі не денонсували її, однак в цілому визнали попередні міжнародні договори як такі, що ні до чого їх не зобов'язують і підлягають верифікації.

Не були вони прихильні й трактувати попередні акти в межах цивільного права.

Повне беззаконня було введене декретом В. Лєніна від 22 листопада 1917 року, яким відмінялися всі закони країни і розганялися всі суди і судові органи та органи дізнання. Замість них був встановлений порядок вирішення всіх судових справ і суперечок "згідно революційної совісті і свідомості". На практиці це вилилося у масове порушення права війни і цивільного права на українських землях.

Українцям, громадянам УНР, які зі зброєю виступили на захист власної держави, безпідставно відмовлено у статусі воюючої сторони, а їх законні дії кваліфіковано як "прояви бандитизму" зі всіма наслідками.

Так само незаконно відмовлено у цьому статусі й воїнам Української Повстанської Армії. Цим порушено Конвенцію про закони і звичаї сухопутної війни (Гаага, 18 жовтня 1907 року).

Комуністичним режимом систематично порушувалися всі статті про військовополонених глави ІІ Конвенції як під час українсько-російської війни 1917-1921 років, так і в період ІІ ї Світової війни.

Із укладених 27 липня 1929 року Женевських угод про покращення долі поранених на полі бою і хворих солдатів СССР підписав тільки першу. Другої угоди, яка розширювала дію Гаазької конвенції, він не ратифікував.

У листі посольства СССР в Парижі до Міжнародного Комітету Червоного Хреста від 12 жовтня 1939 року вказувалося, зокрема, що вимоги Конвенції 1929 року про захист військовополонених не є обов'язковими для Совєтського уряду. Відповідно органи НКВД злочинно знищили в концтаборах Катині та інших місць військовополонених поляків (Катынская драма. - М.,1991).

Лише в липні 1941 року Совнарком СССР виразив готовність дотримуватися Гаазької конвенції, протоколу Женевської конвенції про заборону використання у війні газів і конвенцію про ставлення до військовополонених.

Однак це не стосувалося красноармійців, які попали у ворожий полон. "У нас нет военнопленных, у нас есть изменники Родины!" - заявив генсек ВКП(б) Й.Сталін.

Смерть мільйонів військовополонених красноармійців у німецьких таборах від голоду і хвороб значною мірою є на рахунку комуністичного керівництва СССР, яке відреклося від них і не подало елементарної допомоги.

Наказ Ставки Верховного Головнокомандувача Красної Армії № 270 від 16 серпня 1941 року вимагав: "...командирів і політпрацівників, які здаються в полон ворогу, вважати злісними дезертирами, сім'ї яких підлягають арешту, як сім'ї тих, хто порушив присягу і зрадив свою Батьківщину", і далі "...якщо такий начальник і частина красноармійців замість організації опору ворогові здається йому в полон - знищувати їх всіма способами, як наземними, так і повітряними, а сім'ї позбавити державної підтримки і допомоги" (Галицький В. П. Проблема военнопленных и отношение к ней Советского государства. // Советское государство и право.1990. № 4).

Відомі також факти розстрілів військовополонених німецької армії. Так, у Доповідній записці начальника тюремного управління НКВД УРСР капітану Філіпову від 09.07.1941 року вказано, що під час евакуації тюрем м. Чернівці: "Также расстреляны осужден. и следств. По к/р статьям, больные, которые находились к моменту эвакуации в тюремной больнице, один немецкий летчик и два привезенных раненых при побеге".

Порушено статті розділу ІІ "Про воєнні дії", зокрема заборони:

застосовувати отруту, або отруйну зброю, що так полюбляв робити придушуючи селянські повстання маршал Тухачевський, а також чекісти в Західній Україні в боротьбі з УПА;

зрадницьки убивати або ранити осіб, які належать до населення, або військ супротивника;

убивати, або ранити супротивника, який, поклавши зброю, або не маючи більше засобів захищатися, безумовно здався;

оголошувати, що нікому не буде дано пощади;

незаконно користуватися парламентським, або національним прапором, військовими знаками розрізнення і форменним одягом супротивника, рівно ж як і знаками розрізнення, встановленими Женевськими конвенціями.

"В ходе борьбы с бандами коммунистические части особого назначения широко использовали такие тактические приемы, как...действия против бандитов под видом местного населения" (Кукель Э. М. Части особого назначения (ЧОН) Украины в борьбе с вооруженной кулацкой контрреволюцией (1920-1924 гг.). - Днепропетровск, 1974, с. 137).

Ще більшого поширення така злочинна практика набула в Західній Україні в боротьбі комуністичних каральних органів з УПА. На початку 50-х років тільки на Рівненщину було відряджено 49 псевдобоївок УПА, які чинили звірства над місцевим населенням.

знищувати, або захоплювати власність супротивника, яка порушувалася через ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, примусову колективізацію селянських господарств, націоналізацію промисловості;

примушувати підданих супротивної сторони брати участь у воєнних діях, скерованих проти їх країни, навіть у тому випадку, якщо вони були на його службі до початку війни.

Перші спроби примусового призову українців у комуністичну Красну Армію зроблено КП(б)У в ході українсько-російської війни 1917-1921 років. Однак масовий призов на окупованій території УНР вдалося провести лише восени 1922 року. Акт цей безсумнівно незаконний. Мобілізовані були громадянами УНР. Служити в Красній Армії вони не хотіли і пішли на службу тільки під страхом жорстоких кар. Красна Армія не була українською національною армією. І за своїм національним складом, і за підлеглістю, і за призначенням, і за структурою, і постачанням та озброєнням - це була російська армія, керована колишніми царськими офіцерами під наглядом комуністичних комісарів. СССР не був українською державою, як не була українською і його керівна й спрямовуюча сила - Комуністична партія. Ніякого союзного договору повноважними представниками українського народу підписано не було. Українці не мали жодних правових зобов'язань перед Росією, в тому числі захищати її панівну комуністичну верхівку. Добровільна служба в Красній Армії була зрадою українського народу і його держави.

Так само був незаконним призов у Красну Армію українців Західної України.

СССР порушував підписані ним Женевські конвенції 1949 року під час бойових дій Красної (Совєтської) Армії проти УПА. Женевські конвенції 1949 року поширюють закони і звичаї війни на "конфлікти, які не мають міжнародного характеру", і вже тим самим узаконюють народну війну, допускають підпорядкування збройних сил уряду (або владі), які не визнані державою, що утримує полонених повстанців. У Західній Україні таким невизнаним СССР українським підпільним урядом була Українська Головна Визвольна Рада, створена 1944 року, якій підпорядковувалася УПА.

Закони і звичаї війни застосовуються не тільки до армії, але й до ополчення, добровольчих загонів, організованого руху опору, партизанів. З погляду загальноприйнятих законів і звичаїв війни партизанський рух на окупованій агресором території абсолютно правомірний. Партизани є комбатантами. Партизанська війна є особливим видом народної війни і має справедливий характер. На партизанів повністю поширюються положення Женевських конвенцій 1949 року про поводження з військовополоненими, а також хворими і пораненими. Згідно з IV Гаазькою конвенцією 1907 року, Женевською конвенцією 1929 року, Женевською конвенцією 1949 року з військовополоненими слід поводитися гуманно. Полонені повинні користуватися захистом від будь-яких актів насильства, залякування, образ. Вони мають право на повагу до їх особи і честі. Застосування репресій щодо полонених забороняється. Військовополонені можуть бути поселені в місті, таборі, або в якомусь іншому місці без обмеження свободи, але із зобов'язанням не виходити за визначені межі. Військовополоненим надається повна свобода відправлення релігійних обрядів. Військовополонені звільнюються і репатріюються зразу ж після припинення воєнних дій.

Ні цих, ні інших положень міжнародного права СССР не дотримувався під час боротьби з українським національно-визвольним рухом.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину геноциду

Зокрема українського народу, організувавши і провівши голодомори 1921-23 років (Сергійчик В. Як нас морили голодом. - К., 2003), 1932-1933-го років та 1947 року, в результаті яких померло більше 10 мільйонів українців. Чорнобильська трагедія теж на рахунку КПСС.

Комуністична партія порушила Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, прийнятої 21 грудня 1965 року Генеральною Асамблеєю ООН. СССР визнавав право на національно-визвольну боротьбу чорношкірих Африки, арабів Палестини, китайців і в'єтнамців, але відмовляв у такому ж праві індоєвропейцям - українцям.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину доведення до самогубства видатного політичного діяча України Миколи Міхновського (Мірчук П. Микола Міхновський. - Лондон, 1960, с. 128).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину посягання на життя державних і громадських діячів України.

Вона відповідальна за вбивства:

Головного Отамана УНР Симона Петлюри.

Глави Української Автокефальної Церкви В. Липківського.

Вождя Організації Українських Націоналістів Є. Коновальця.

Президента Карпатської України А. Волошина.

Президента Української Головної Визвольної Ради К. Осьмака.

Провідника ОУН С. Бандери.

Головнокомандувача УПА Р. Шухевича і десятків тисяч інших представників української еліти.

Комуністична партія порушила міжнародні зобов'язання стосовно заборони рабства.

Керований СССР був учасником Конвенції стосовно рабства 1926 року, Конвенції стосовно примусової або обов'язкової праці 1930 року. Також СССР приєднався до Конвенції про боротьбу з торгівлею людьми та з експлуатацією проституції третіми особами 1950 року. Названі конвенції СССР порушив.

Внаслідок проведеної комуністами т. зв. "колективізаці" десятки мільйонів українських селян насильницьки перетворено в рабів: вони були позбавлені особистої свободи (паспорти видано лише на початку 60-х років), власних засобів виробництва (незаконно відібрані), за роботу їм зовсім не платили, а залічували "трудодні", їх змушувати відбувати військову службу в армії окупанта. Статус українських селян 30-60-х років ХХ ст. був аналогічним зі статусом державних рабів рабовласницької Спарти.

Комуністи перетворили в рабів і промислових робітників, прикріпивши їх до підприємств і встановивши жорстокий виробничий і дисциплінарний режим, особливо у передвоєнні і воєнні роки.

В СССР широко застосовувалася примусова праця рабського характеру. В 63 таборах і будовах НКВД, 425 виправно-трудових колоніях, в тому числі 170 промислових, 83 сільськогосподарських, 50 колоніях для неповнолітніх ГУЛАГУ мільйони незаконно ув'язнених українців безоплатно працювали на комуністичну державу. Значна частина з них загинула від холоду, голоду, побоїв, була розстріляна.

У зверненні наркома внутрішніх справ СССР Л. Берії у Сов нарком СССР від 9 квітня 1939 року сказано, що на робочу силу виправно-трудових таборів у третю п'ятирічку покладається проведення найважливіших будівельних робіт загальною вартістю 12 мільярдів рублів (ГУЛАГ в годы Великой Отечественной войны. // Военно-исторический журнал, 1999, № 1).

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину порушення права міжнародних договорів.

Тринадцятого листопада 1918 року комуністичний Совнарком анулював Брест-Литовський мирний договір з Німеччиною, стаття VI якого зобов'язувала РСФСР "...негайно укласти мир з Українською Народною Республікою і визнати мирний договір між цією державою і державами Четвертного союзу. Територія України без зволікань очищується від російських військ і російської Красної гвардії".

Анулювання - це оголошення однією з сторін про свою відмову виконувати укладений договір. Як правило, анулювання міжнародним правом не допускається, вважається дією неправомірною. Дії Совнаркому слід розглядати в якості неправомірних і скерованих насамперед проти незалежної України.

Також СССР в 1955 році анулював договір з Великобританією від 26 травня 1942 року і договір з Францією від 10 грудня 1944 року, розраховуючи уникнення санкцій світового співтовариства внаслідок зрослого воєнного і політичного впливу СССР у світі.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину проти миру: планування, підготовка, розв'язання або ведення агресивної війни, або війни з порушенням міжнародних договорів, угод, або запевнень, або участь в загальному плані , або змові, скерованих на здійснення будь-якої з названих дій. Наприклад, укладення пакту Молотова-Ріббентропа між комуністичним СССР та націонал-соціалістичною Німеччиною.

Комуністична партія вчинила дії, які містять ознаки злочину проти людства - вбивства, поневолення, заслання та інші жорстокості, здійснені щодо цивільного населення до, або під час війни, або переслідування з політичних, расових чи релігійних (Сергійчик В. І. Десять буремних літ. - К., 1998).

Комуністична партія України завжди була територіальною організацією КПСС. Її статус у КПСС - це відносини частини і цілого: Компартія України входила до складу КПСС і дотримувалась її основоположних, програмних і статутних принципів (Статут КПУ прийнято 14.12.1990 року на XXVII з'їзді КПУ). Таким чином, КПУ поділяє всю відповідальність за військові злочини та злочини проти людства, здійснені КПСС.

Комуністична партія України, яка була зареєстрована 05.10.1993 р. (Статут затверджено І з'їздом Компартії України 19.07.1993 року), не лише не відмежувалась від злочинної діяльності КПСС, але й ствердила, що "вважає себе наступницею ідей і традицій Комуністичної партії України, яка діяла до заборони в серпні 1991 року". Відповідно до п. 21 нового Статуту з комуністичними організаціями держав, що утворились в межах колишнього СС