Розвиток ринкової економічної системи в Україні доцільно розглядати в контексті національної економічної політики, чинниками ефективності якої є розширене відтворення національної конкурентоспроможності та формування геоекономічного національного простору в глобальному світовому ринковому середовищі. Стратегічна мета соціально-економічного розвитку держави обґрунтовує вибір типу соціальної політики, що відповідно залежить від формування на державному рівні ресурсних , правових чи інституціональних обмежень.

Національна конкурентоспроможність в довгостроковому періоді може забезпечуватись інтенсивним відтворенням людського капіталу та формуванням середнього класу  громадян з прогресуючим рівнем життя. Нормативно-правові умови соціально-економічного розвитку формуються на національному рівні з використанням міжнародної правової бази. Зокрема, Конвенція МОП № 117 "Про основні цілі і нормативи соціальної політики" до функціональних обов'язків держави відносить забезпечення рівня життя, що переважає мінімальні обмеження, оптимізацію структури доходів та витрат населення, управління виробництвом та розподілом "споживчого кошика", бюджетне фінансування охорони здоров'я, освіти. Врахуємо, що в ст.1 Конституції України економічне поле нашої держави визначається соціальним, що в значній мірі пояснює паралельність використання категорій економічного та соціального розвитку.

Загальною характеристикою соціальної скерованості розвитку економіки є ступінь перерозподілу доданої вартості на потреби населення, зокрема частка заробітної плати у валовому внутрішньому продукті..В Україні цей показник залежить від функціональних особливостей (матеріальне виробництво, реалізація продукції, робіт та послуг), територіального чинника (частка населення у міських та сільських адміністративних пунктах), розвитку державних соціальних виплат (пенсійне забезпечення, страхування) та складає за оцінками економістів-аналітиків до 28%, а в країнах Європи  до 55%. Вагомішим фактором впливу на розмір матеріального стимулювання  є об'єм безпосередньої бази розподілу - валового внутрішнього продукту, що припадає на душу населення. В Україні цей показник за 2005 рік склав 7213 дол. США, в країнах першої двадцятки за індексом рівня життя він складає більше 30 тис. дол.. США. Враховуючи структуру використання валового продукту, зробимо висновок про переважання суми номінального споживання , що припадає на одного жителя в економічно розвинених країнах порівняно з Україною у 8 - 10 разів. За таких умов складно уявити правдивість тверджень уряду України про динамічний прогресуючий розвиток національної економіки та можна стверджувати  про екстенсивну модель з реальними кризовими параметрами, соціальними структурними диспропорціями, відсутністю довгострокової стратегії росту національної конкурентоспроможності.

Національні перспективи соціально-економічного розвитку є пов'язаними з системним використанням ресурсного потенціалу в Україні. Актуальність цієї проблеми зростає в умовах реформування власності на виробничі ресурси та участі в цьому процесі працівників підприємства .Стосовно  теоретичних наукових аспектів означеної проблеми, то потребують визначення параметри використання і відтворення ресурсів в системі взаємозв'язку з їхнім функціональним використанням (засоби праці, предмети  праці, праця, фінансові результати), формою власності , чинниками впливу на національну  економічну безпеку

Відповідно до декларованої соціальної орієнтації економіки України доцільно розглядати процес відтворення трудового потенціалу у системній взаємодії з факторами виробництва (матеріальні та фінансові ресурси),, акумульованими для використання як на рівні Державного бюджету, так і у вигляді  індивідуального (сукупного) трудового доходу. Окремі фази відтворення трудового потенціалу та відповідна їм структура витрат (формування - 22.0%, розподіл та перерозподіл - 8.0%, використання 55.0%, пенсійне забезпечення - 15.0%) є ефективними за умови достатнього фінансового забезпечення  (Державні фонди, Державний бюджет, затрати виробництва, індивідуальний трудовий дохід).. З практичних аспектів фінансування важливо визначити структуру витрат в розрізі фаз життєвого циклу  та розподілити їх за економічною (підприємницькою) і соціальною (державною) складовою. На національному рівні система фінансування відображає сукупність протиріч, пов'язаних з намаганням роботодавців та держави мінімізувати витрати на відтворення трудового потенціалу та об'єктивним бажанням працівників максимізувати трудовий дохід. Означена протидія є чинником розвитку тіньового ринку праці в Україні та не облікованої на державному рівні праці, її оплати, трудової міграції.. Цю проблему доцільно розглядати в  контексті національної  безпеки, особливо  враховуючи природне зменшення чисельності населення в Україні (щомісяця темпи скорочення чисельності населення складають 0.05% або 25.6 тис. чол.), відплив з країни висококваліфікованого працездатного населення. Водночас, негативне міграційне сальдо та загальне скорочення трудових ресурсів нації вплинули на певний приріст неконтрольованих тіньових міграційних  потоків в Україну. Разом з тим, негативні соціальні наслідки трудової міграції на певному етапі передбачають позитивні економічні параметри росту фінансових інвестицій споживчого характеру від українців, що отримують трудовий дохід в інших країнах . Зменшення рівня концентрації трудових ресурсів внаслідок міграції  в Україні є фактором  росту зайнятості  на внутрішньорегіональному ринку праці.

Відповідно до даних МОП ООН, чисельність іммігрантів з України  складає близько 6.7 млн. чол.. або 3.6 % від світового міграційного потоку. Отже, близько 25.0% працездатного населення України перебуває за її межами. Міграційне сальдо протягом 1993 - 2005 років було негативним та коливалося  б в межах 150 - 200 тис. чол. щорічно. 

Протягом 2005 - 2006 визначилося незначне переважання міграційного сальдо на ринку праці України, що відбулося не внаслідок повернення трудових мігрантів українців у свою державу, а як результат значно нелегальної міграції з країн Південно-Східної Азії, Сходу. та використання території нашої країни для транзиту в країни ЄС. Такий  прояв позитивної трудової міграції є безпосередньою загрозою національній безпеці України. Очевидною та нагальною є проблема повернення в Україну етнічних українців та їх нащадків, що в значній мірі може кількісно та якісно змінити не лише національну структуру на ринку праці, а й населення нашої країни в цілому.

Національні перспективи розвитку соціально орієнтованої економіки в Україні доцільно розглядати в динамічній моделі з врахуванням тенденцій розвитку макроекономічних показників, зокрема доходів населення, індексу споживчих цін, рівня безробіття, частки оплати праці в структурі валового внутрішнього продукту, середньомісячної заробітної плати. Очевидно, що реальні зміни доходів населення можуть відбуватися пропорційно до росту ВВП. З іншого боку, збільшення доходів стає фактором росту пропозиції, особливо на ринку споживчих товарів та послуг.

Парадоксальним та нереальним є значне переважання темпів росту доходів над темпами росту ВВП, одним з пояснень якого може бути прискорена грошова емісія з метою росту номінальної заробітної плати та інших виплат, зокрема з метою політичного популізму наближених до влади партій. Водночас, в Україні темпи зростання заробітної плати є значно нижчі від темпів зростання соціальної допомоги та інших поточних трансферів за  рахунок Державного бюджету, що окрім негативних економічних диспропорцій (дефіцит Державного бюджету, зростання грошової маси, інфляція), породжує негативні соціальні процеси (зменшення продуктивної праці, зниження мотивації професійного розвитку, тіньове безробіття). Неправдивим виглядає динамічно стійкий рівень безробіття, що складає на ринку праці України за останні роки близько 3-4%. та, очевидно, не враховує факторів тіньової міграції чи незареєстрованого безробіття значної частини реально незайнятого в національному виробництві населення.

Відповідно до інформації Держкомстату, у 2006 році в Україні відбулося сповільнення темпів приросту як номінальних, так і реальних доходів населення, що є відображенням стратегічних помилок економічного управління на державному рівні та подальшим невиконанням соціальних зобов'язань перед народом України.

Зовсім парадоксальною є ситуація на споживчому ринку, коли індекс росту споживчих цін на значну частку товарних послуг, зокрема житлово- комунальних, в 3-4 рази переважає індекс росту номінальної заробітної плати, а реальна заробітна плата нібито зростає.

Характерною тенденцією розвитку національного ринку праці України виступає ріст мінімальної заробітної плати., яка складає водночас лише 79.2% від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Разом з тим, відповідно до вимог Європейської соціальної хартії, мінімальна заробітна плата має складати більше 2.5 розмірів прожиткового мінімуму . Врахуймо, що соціальні мінімуми в Україні є заниженими та не враховують реальної вартості і структури споживчого кошика. Окрім цього, проблемою є значна територіальна диференціація вартості споживчого кошика при відсутності такої на рівні соціальних гарантій.

Позитивним є вплив росту соціального стандарту - прожиткового мінімуму на доходи частки населення, що проживає за межею бідності. Водночас, рівень диференціації доходів та відповідних їм соціальних протиріч в національній економіці катастрофічно зростає. Якщо у 2000 році співвідношення 10% населення з найменшими доходами до відповідної їм частки населення з найбільшими доходами складало 1до 26, то у 2006 році - як 1 до 40. Для прикладу, в країнах соціально орієнтованої економіки цей показник складає співвідношення 1 до 4. Ситуація щодо значної диференціації доходів на ринку праці України є фактором виникнення соціальних протиріч між групами населення за рівнем доходу і відповідною до нього ступінню економічних та соціальних свобод. Ця нерівність викликає нездатність забезпечити відтворювальних функцій частини населення, порушення принципів рівності прав та недодержання конституційних гарантій. З іншого боку, орієнтація державної підтримки соціально незахищених груп населення, є неефективною. та не відображає національної стратегії соціальної політики - кожен працюючий українець має отримувати дохід, що є більшим від прожиткового мінімуму.

Як висновок, стратегія соціально-економічно розвитку трудового капіталу в Україні має відображати національний геоекономічний прогрес, що обумовить виконання національних економічних та соціальних очікувань, зокрема шляхом росту рівня життя кожного українця та забезпечення національної економічної безпеки держави.

Список використаної літератури

Бодлер І., Бугаєнко Є., Ярошенко Г. Середній клас і рівень доходів // Праця і зарплата. - 2004. - № 16.

Гейць В. Характер перехідних процесів до економіки знань // Економіка України. - 2004. - № 4

Качмарик Я. Д., Лупак Р. Л. Система рішень процесу відтворення трудового потенціалу корпоративних систем // Обліково-аналітичні системи суб'єктів господарської діяльності в Україні. Науковий збірник / За ред. В. Є. Швеця. - Львів: Інтереко, 2005. - 526 с. (Формування ринкової економіки в Україні. - Спец. випуск 15 (частина 1)). - с. 105 - 110

Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального розвитку на сучасного етапі // Економіка України. - 2004. - № 5

http://www.ukrstat.gov.ua

www.zn.kiev.ua

Ярослав Качмарик,

доцент кафедри економіки ЛКА

Андрій Хомицький,

асистент кафедри економіки ЛКА