В ситуації, яка складається на українському партійно-політичному полі, Всеукраїнське об'єднання "Свобода" в скорому часі може залишитися чи не останнім ідеологічним могіканом. Якщо, звичайно, витримає динаміку і дію тенденції по штучному формуванню 2-3-партійної системи.

Не треба надто поринати в глибини політичного аналізу, щоби зрозуміти -  таку систему в недалекому майбутньому творитимуть Партія Регіонів, партійний трансформер БЮТ та НСНУ. Очевидно, що всі вони мають спільне коріння, бо створенні для політичного обслуговування економічних інтересів трьох регіональних кланів, відомих ще з радянських часів - Донецького, Дніпропетровського та Печерського (Київського).

Жодна із них у своїй діяльності не послуговується якоюсь із звичних світоглядних ідеологій - комуністичною, соціал-демократичною, ліберальною, консервативною, націоналістичною тощо. Між собою їх єднає ідеологія корпоративно-кланового інтересу, а різнить відмінність інтересів кожного із названих кланів. Тільки мисленнєва інерційність українських виборців, що звикли ідентифікувати партії за світоглядним критерієм, заставляє їх прикриватися ідеологічним камуфляжем - соціал-демократичним чи ліберальним.

Цілком очевидно, що в модельовану партійну систему зовсім не вписуються партії, які створені на ідеологічній основі. Адже пропоновані ними цінності перебувають поза прагматичним виміром, що звичний для власників олігархічних партій, і не можуть бути оцінені мірками мільйонів, тонн чи кілометрів …

Тенденція започаткована аж ніяк не сьогодні, а в далеченькій половині 90-х років попереднього століття. Саме тоді, коли завершувався процес формування тіньових фінансово-політичних угрупувань, що складалися із залишків радянської державно-партійної номенклатури, ділків тіньової економіки та кримінального світу. В кінцевому підсумку він наклався на процес активізації "старих" радянських територіальних кланів.

"Неможливо бути політиком, не маючи необмеженого доступу до фінансових потоків. Неможливо займатися великим бізнесом без глибоко особистих "політичних ресурсів"", - цей принцип, озвучений Олександром Турчиновим, тодішнім ідеологом Павла Лазаренка, став основоположною ідеєю для процесу формування політичних інструментів цих угрупувань. Цей процес пройшов цілу генезу - від точкового підкупу чиновників, через підпорядкування існуючих політичних партій і до усвідомлення потреби створювати власні партії.  

Членству та симпатикам традиційних українських партій і до сьогодні невтямки, чому в другій половині 90-х років минулого століття стихія розколів та ліквідацій опанувала український політикум. Стихія була змодельованою і контрольованою - відбувався етап підпорядкування! Він характеризувався нищенням внутріпартійної демократії (загал партійного членства не повинен був знати про здійснені вождями акти купівлі-продажу партій), провокацією розколів та поділів тих партій, керівництво яких не погоджувалося на запропоновані умови, фізичною ліквідацією непокірних партійних лідерів.

На матрицю сказаного читач самостійно може накласти відомі йому факти з історії ДемПУ, УРП, НРУ, КУН, загибелі Максима Чорновола та інших політичних лідерів.

Піонером у справі створення власних партій став Харківський клан, для політичного захисту інтересів якого було створено НДП. Пізніше появилися СДПУ(о), "Громада", ДемСоюз, "Батьківщина", "Трудова Україна", "Партія Регіонів". За оцінками аналітиків тіньові структури, які вони представляли, на межі ХХ-ХХІ століть оперували капіталами, що дорівнювали 2/3 ВВП України.

Очевидно, що таких коштів було цілком достатньо і для розвитку партійних структур, і для опанування інформаційного простору та здійснення політичних технологій. Провідні теле-, радіоканали та друковані видання стали їхньою власністю. Через них довірливий виборець щоденно отримував зомбуючу інформацію про те, що саме ці партії є нібито "найвірнішими захисниками їх соціальних та національних інтересів", що саме на їх базі повинні "єднатися здорові національні сили", лозунги на взірець "не зрадь Майдан", "борися за справедливість", "покращення життя настане вже сьогодні" і т. д. і т. п.

Виборець віддавав їм свій голос і розчаровувався невдовзі після виборів, надибавши у списках "рідної партії" нерідних і чужонаціональних порошенків, червоненків, жваніїв в одній, чи коломойських, фельдманів, бродських - у іншій.

Однак перед наступними виборами через ці ж засоби масової інформації він знову отримує чергову дозу інформаційного наркотика (як от - "ми вже очистилися", "ми - політична опора президента", "справедливість перемогла", "вирок зраді" тощо) і вчергове ризикує наступити на ті ж політичні граблі.

Причому про "вирок зраді" говорить Юля Тимошенко, яка за мільйонові суми продала місця в списку тим 26 зрадникам, які від неї пішли і забрали з собою більше мільйона голосів довірливих виборців. То значить зрадником народної довіри стала вона сама і блок її мені. Бо обіцяла, що боротиметься за справедливість, а насправді, мов на базарі, розпродувала цю довіру потенційним зрадникам.  "Хто зрадив раз, тому не вір. Бо із мутного джерела води не п'ють орли!". Єдине, чого не заперечиш зі сказаного Юлією Тимошенко в "Дзеркалі тижня" за 16-22 червня 2007 р. - "Країна обере "Свободу""!

Про "політичну опору президента" говорить В'ячеслав Кириленко. Він представляє передвиборчий списку "Нашої країни", що аж кишить тими "любими друзями", які зрадили того ж таки президента своєю примітивною корисливістю. Хіба не має в ньому знову Порошенка, Жванії, Червоненка, Третякова etc. Хто не пам'ятає тої низької боротьби за крісла, в атмосфері якої вся влада в державі перейшла до "донецьких"?! То вони отак "очищені", щоби знову стати "опорою президента"?! Не позаздриш Президентові!...

Виборцям невтямки, що їх, мов малу дитину, дурять яскравою обгорткою - і навіть без цукерки! Вони готові піддатися на обман та шукати "пророка" в чужому царстві. Бо від життєвих злиднів так хочеться чкурнути в казку! Вона ж за визначенням може бути хіба десь далеко, в тридев'ятому царстві, але не серед відомих для неї особистостей і обставин.

І їм вкотре торочать - голосуйте за чужих, бо ваші, хоч і симпатичні, чесні та справедливі, але "маленькі і непрохідні"! Голосуйте за стару когорту "любих друзів" в "оновленому списку" "Нашої України" та за таку ж стару когорту фельдманів і коломойських у списку БЮТ і вони вам збудують казкову Україну. Але не голосуйте за своїх, за українців, бо де їм осилити таку справу - будівництво Української держави.

Тільки ж оманлива казка знову триватиме всього лиш короткий передвиборчий період! А потім настануть звичні злидні і одурені краяни вчергове повернуться лицем до "своїх" пророків і знову питатимуть у них ради.

Але "свої", на відміну від "чужих", не мають таких награбованих у рідного люду статків, аби перебити це інформаційне передвиборче зомбування.

Так чому програють українці? Час за часом і в кожних виборах! Бо в їхніх головах чужинці, що паразитують на їхній землі, за їхній же кошт сформували "синдром маленької партії". Він поширюється на всі ті українські традиційні партії, що збудовані на ідеології української демократії і українського націоналізму і які від початків Незалежності формували національні основи Української держави.

За розробленим сценарієм формування 2-3-партійної системи всі вони повинні зникнути з української політики, аби не заважати Партії Регіонів, "Нашій Україні" та БЮТ... Ні, не будувати казкову Україну! А збудувати для них, чужинців, рай на українській землі.

Чи не усвідомлюють цих тенденцій лідери українських демократичних і націоналістичних партій? Добре усвідомлюють! Але замість того, аби поставити спротив такій антиукраїнській тенденції, біжать на торги до власників олігархічних партій. Бо не українські інтереси є для них пріоритетом, а власні шкурні! Бо замість того, аби створити спільний блок демократичних і націоналістичних сил у складі НРУ, УНП, УРП "Собор", ВО "Свобода", КУН - що є цілком прохідний до Верховної Ради і міг би стати інструментом боротьби проти реалізації такого сценарію - їх вожді зливають свої партії у блокові кишені олігархів. У підсумку - вони будуть поглинуті ними і приречені зникнути з української політики!

Всеукраїнське об'єднання "Свобода" залишається одинокою на цьому полі політичного бою. І одинокою опорою Українців. Неважко передбачити, що на неї посуне весь вал інформаційної дискредитації з контрольованих олігархами всеукраїнських ЗМІ та їхніх місцевих хрунів - "непрохідні", "провокатори", "забирають чужі голоси", …

То як перемагати українцям?

Позбутися "синдрому маленької партії" і вірити своїм!

Олександр Сич