Свободівець Андрій Холявка на запрошення Першого муніципального Донецького телеканалу взяв участь у передачі "На підйомі увечері" - його запросили стати опонентом місцевого одіозного історика-антиукраїнця Баришнікова. Ми попросили Андрія розповісти про враження від телепередачі і від Донеччини.
З жителями Донецька, - розповідає Андрій, - познайомився іще у поїзді. Двоє чоловіків виявилися по-донецьки не комунікабельними, а от з панею - жіночкою пенсійного віку - розговорилися. Вона родом з Сибіру, доля закинула її до Донецька. Українською володіє недостатньо, але розуміє добре. Вона хоче, щоб її не зачіпали і щоб вона не перебувала на межі жебрацького існування. Ця жіночка - лояльний, спокійний, добрий і неагресивний типаж жительки Донецька - представниця освіченого прошарку. Що стосується чоловіків - у них я відчув певну недовіру і прохолоду, коли мова заходила на політичні теми. На загал усі троє були уражені розчаруванням і безнадією. Розуміють, що можуть сподіватися хіба на чудо. Працюй не працюй - нічого не зміниться. Я запитував, скільки отримують шахтарі - вони ж щодня ризикують життям. Тисячу доларів принаймні мають? Один каже - "Ти жартуєш? Тисяча гривень, максимум півтори. На рідкісних шахтах заробляють більше". Зворотньою дорогою спілкувався зі студенткою з Маріуполя. Молоде покоління без будь-яких застережень лояльне до держави, володіє українською мовою.
На вокзалі в Донецьку мене зустріла представниця телекомпанії, яка мала на меті якнайкраще представити місто. Говорила підкреслено російською. Відчувалися її невисловлені претензії до україномовної частини України. Казала, що була у Львові - не сподобалося... У розмовах з донеччанами мене вразило те, як вони говорять про Ахметова. Не інакше як "наш Ринат". "Ринат будує..."
Елемент гордості?
Думаю, і гордості, і страху. Донецький регіон, як на мене, має доволі авторитарний характер. Такий характер радо підпорядковується брутальній силі, і разом з тим з презирством ставиться до влади, яку вважає слабкою або недостатньо сильною. Такий характер змушує людей любити те, чого вони панічно бояться. "Наш Ринат" - це щось на зразок місцевого Сталіна, втілення жаху і самоприниженого захоплення. Причому всім же ж відомо, хто це насправді і яким чином багатство нажите. Але є момент ідентифікаційний - "наш"...
Як психологічно пояснити таку потребу?
Донецьк - регіон надіндустріалізації. Штучного масового переселення і, відповідно, втрати коренів, орієнтирів. Тут традиційно високий рівень криміналітету. Панує своєрідна дисципліна тоталітарного характеру. Встали. Пішли на завод. Відкалатали. Випили сто грамів - лягли спати. Здебільшого релігійність поверхова. З другого боку не варто Донецький край демонізувати. Він є такий, який є. І має ряд серйозних позитивів. Та ж дисциплінованість може бути спрямована у позитивне русло. Єдина проблема в тому, що це територія, на яку не поширюється дія законів, Конституції. Або поширюється поверхнево. Населення Донбасу, як на мене, перебуває під тотальним контролем. Туди, де не простягається рука закону, простягається рука кримінальних центрів влади. Гейне писав про прусаків, що вони закохалися в палицю, якою їх вчили муштри. Подібним чином я би висловився про сучасну ситуацію на Донбасі. Люди ідентифікують себе з тими, хто їх принижує, гвалтує, експлуатує. Продає їхнім дітям наркотики, вивозить їхніх жінок і дівчат в рабство. І при тому розповідає, що в усіх їхніх бідах винні галичани. Це справді проблемний регіон. Якщо не вжити заходів - може стане некерованим.
Що має змінитися?
На цю територію мала б поширитися дія законів і Конституції. Потрібно по-перше нейтралізувати вплив неконституційних органів влади, - реально це означає декриміналізацію регіону, ліквідацію організованих злочинних угруповань, націоналізацію місцевих олігархів і визволення місцевого робітництва, передачу шахт в руки держави.
А хіба шахти уже тотально контролюють олігархи?
Звичайно. Деякі ще в руках держави, але більшість працюють на конкретних осіб. Люди гнуть спини на свого роду буржуїв. Розповідали випадок на надприбутковому підприємстві, що стався у вересні 2004 року. Тут, як у радянські часи, (підприємство уже капіталістичне, але методи керівництва все ще радянські) зібрали людей на збори, далі вийшов директор і каже: " В то время, как наши парні сгорают у мартена, другіє парні в Карпатах дишат свєжим воздухом". Запитання - ну які претензії, хлопці? Загадити Карпати, щоб вам було легше? Але ж не буде! Через гасла формують образ ворога. Причому робить це місцевий капітал, переважно кримінального походження. Наступний промовець витягає портрет Януковича і каже: "Вот етот человєк даст вам всьо". Всі за сигналом кричать "Ура!" Ця риторика нагадує Адольфа Гітлера. Тільки тут - винні українці і конкретно Галичина.
А як щодо місцевої преси?
Уже років 8, якщо не 10, вона цілеспрямовано веде антиукраїнську пропаганду. При повному засліпленні з боку прокуртури. Вартувало лідерові "Свободи" Олегові Тягнибоку один раз виступити на Яворині - проти нього з нічого була негайно роздута брудна наклепницька кампанія. Миттєво почала бурхливу діяльність Генпрокуратура. Тут же роками систематично оголошується, що українці - це недолюдки, зіпсовані росіяни, селюки і тому подібні мислі. Виявляється, що української нації узагалі немає, а росіяни - різновид вищої раси, і вони повинні, покликані керувати Україною. Що Україна - явище тимчасове. Що українці - це "зрадники великої Росії, які відмовилися від великої російської мови".
Такі антиукраїнські настрої тягнуться з часів незалежності?
Це ширша проблема. Всі ті речі йдуть з Москви. Частина українського політикуму піддалася на них і пішла на ризиковану гру. А оскільки ці сили - регіональні, соціалістичні, комуністичні - наскрізь просякнуті явними і таємними агентами Кремля, то, незважаючи на всі меморандуми, усмішки, порозуміннячка і публічні тиски рук, їхні засоби масової інформації ні на одну хвилину не перестають провадити підривної українофобської агітаціії. Вони планомірно виконують своє завдання - формувати образ ворога, сіяти недовіру, панічні настрої, розчарування в Україні і тому подібні речі.
Донедавна така пропаганда йшла лише через російські канали. А починаючи з 2004 року, особливо після поразки біло-блакитних, - стала тотальною в контрольованих ними областях.
Чи достатньо сильним, на ваш погляд, був під час телепередачі ваш опонент-українофоб?
Опонентом узагалі-то повинен був бути сумновідомий "гражданін" Корнілов. Це співробітник відомої російської імперіалістичної структури - т.зв "Інстітута стран СНГ". У програмі цього "інстітута" сказано, що його завданням є формулювання, просування і відстоювання інтересів Росії у пострадянському просторі. Корнілов є учнем одіозного донецького персонажа - історика Баришнікова, який вивчає не тільки історію. У Баришнікова існує ціла "наукова школа", яка підбирає молодих людей, прищеплює їм патологічну ненависть до України, калічить їх українофобією. Ще одним сумновідомим виучеником Баришнікова є секретар донецької міськради "кандідат наук" Левченко. Важливо наголосити, що українофобство подібні "учоні" пропагують як ідеологію, як світогляд. Це дуже небезпечна річ. Це закладання бомби під майбутнє. Сьогодні фактом є спілка партії Регіонів, партії надвеликого капіталу з найбільш одіозними шовіністичними російськими елементами. Тим самим створюється реальний фашистський антиукраїнський синтез, який дивиться на українців як на майбутніх рабів. І робиться це при повній поблажливості з боку центральної влади. Замість Корнілова довелося зустрітися в ефірі з його так би мовити хрещеним батьком на ниві українофобії -доцентом Баришніковим. Чесно кажучи, особливого враження він не справив. Його не слід переоцінювати, але недооцінювти також не можна.
Чи має український націоналізм шанси в такому регіоні як Донецьк?
Має. В першу серед україномовних українців, яких перетворили на громадян третього сорту, позбавили елементарних національних і соціальних прав. А в перспективі - і серед усіх лояльних до України громадян. Але для цього ми повинні виконати колосальний масив ідеологічно-пропагандистської роботи.. Колись давно один поганий політик сказав чудові слова: "Коли зіштовхуються великі ідеї і великі гроші, то завжди перемагають великі ідеї". І в тому наша надія і наш шанс.
Андрій Холявка |
