30 червня 2007 р. в селі Княгиничі, Рогатинського району на Івано-Франківщині, за участі більше як півтисячі учасників відбулося урочисте відкриття меморіального музею "Конспіративна штаб-квартира "Короленко" Головного командира УПА Романа Шухевича".

Учасників заходу привітав заступник голови ВО "Свобода", депутат Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич.

Оцінки

В столітній ювілей Головного командира УПА Романа Шухевича на численних заходах пишним потоком ллються слова і промови. На тлі історичних заслуг героя урочистостей та слави ОУН і УПА впрілі на сонці владоможці різних політичних відтінків велемовністю, епітетами і метафорами змагаються в оцінюванні його постаті і у власній "націоналістичності". Ставлячи, як завше, за критерій оцінки власних потуг слово, а не Чин. Недарма! Бо частенько реальні справи і політичні позиції промовців суперечать тим ідеям, за які боровся Шухевич. А пишнотою фраз вони прикривають сороміцьку облуду своїх діянь.

Романа Шухевича можна оцінити словами. Але - не коньюктурних пишномовців, а словами його соратників чи його ж власними думками.

"Роман Шухевич був із крови й кости борець визвольної справи", - говорив Степан Бандера.

"Провідник Воюючої України", "Людина-символ", "Військовий стратег, політичний провідник і державний муж в одній особі", - характеризував Романа Шухевича Ярослав Стецько.

Однак своє місце і перспективи в тогочасній українській політиці Роман Шухевич означував скромно: "У Збройних Силах самостійної Української Держави мене задовольнить найнижча посада, щоб тільки Україна була вільною".

Кидається в очі дисонанс характеристик - Його і Про нього. Тому, очевидно, такій скромності, безпретензійності та історичним заслугам Романа Шухевича найкраще пасує інший вислів Ярослава Стецька - "Безіменний командир безіменних".

Героїзм і його природа

Саме безіменність Головного командира УПА і тисяч його побратимів вказує на міру їхньої жертовності. Вони готові були вмерти за Українську Ідею, не сподіваючись на славу по смерти. Бо й тоді їхніх рідних і побратимів оберігала таємниця їхнього псевда. Вона ж відрізала їм шлях до слави.

Очевидно, саме в цьому і полягає сутність та природа героїзму - у виконанні Обов'язку, а не у прагненні Слави. Але ж яким мав бути рівень усвідомлення Ідеї, пройняття нею і її трансформації в Обов'язок, аби служіння їй перемагало навіть жагу життя!

Бойовики УВО Білас і Данилишин відмовилися просити помилування у польського суду і вже з петлею на шиї кинули в лице катові останні слова: "Тільки жалую, що не зможу далі працювати для України", "Такі, як я - Батьківщині тільки смертю служать". Чи ж не хотіли вони, молоді і красиві, насолоджуватися звабами життя?! Не запитання, а гола риторика...

Незадовго до смерті Степана Бандери Службі Безпеки ОУН стало відомо про плановане вбивство. Однак він відмовився покинути Мюнхен і Німеччину, заявивши: "Смерть на кожного з нас чигає повсюду".

Роман Шухевич - важко хворий, але відмовився покинути Україну для лікування за кордоном, залишився зі своєю армією і загинув на полі бою.

Кожен з них виконував свій Обов'язок. Навіть всупереч існуючим політичним обставинам.

Проти течії

Вшановуючи сьогодні Провідника ОУН Романа Шухевича, не слід забувати, що факт її створення був вороже сприйнятий легальними українськими партіями Галичини. Одні з них випрошували культурницьку милостиню в польського колонізатора, а інші - всі сподівання покладали на Москву. Лишень українські націоналісти розраховували на сили власного народу й із-за цього викликали на себе кпини чи звинувачення у провокаційних діях (чим не паралель до сучасних політичних нападок на ВО "Свобода"!).

Вшановуючи сьогодні Головного командира УПА Романа Шухевича, не слід забувати, що факт її діяльності також засуджувався одними і не визнавався іншими політичними силами. На еміграції одні з них стверджували: "Не існує ніякої армії УПА. Покажіть хоч одного слупа, спиляного нею". І вмовкли аж тоді, коли перші повстанські відділи з боями прорвалися з українських Карпат і аж в німецьку Баварію. Інші ж не втомлювалися повторювати (як в совєтській Україні, так і на еміграції): "Ці жертви безглузді і марні. Хто переможе совєтського гіганта?! Пощо нищити цвіт нації!".

Але ж перемогли! Бо ні німецького Третього рейху, ані Совєтського союзу, проти яких воювала УПА, не існує й в помині. Зате розбудовує свої основи Українська Держава, яка була ціллю їхньої боротьби. І в нинішніх державних умовах та в атмосфері народного визнання боротьби УПА генетичні послідовники одних і інших успішно заробляють політичні дивіденди на її спекулятивному пишному славослів'ї.

Націоналізм і сьогодні прямує всупереч політичній течії. Бо плисти за нею, усвідомлюючи її совєтські витоки - злочин супроти Нації і Держави, яким інерція совєтської політики загрожує зникненням. Пристосовуватися - призначення демолібералів. І на прикладі їхніх сьогоднішніх лідерів яскраво демонструється мистецтво пристосуванства. А націоналісти в природі своїй покликані міняти навколишній політичний світ відповідно до інтересів та прогресуючих потреб власної нації. І незалежно від того, наскільки інтенсивними сьогодні є спротив і провокації пануючих олігархічних кланів та їхніх демоліберальних підтакувачів. На їхньому боці - пограбовані національні статки, а отже й сила. Але на нашому - правда! І мине зовсім небагато часу, як нас із ними розсудить політична боротьба та історія. Так, як вони розсудили ОУН та УПА із попередниками сучасних демолібералів.

Спекуляції

Вже перестали бути дивиною передвиборчі спекуляції різних політичних сил на героїчній історії українського націоналізму - ОУН, УПА, іменами Степана Бандери, Романа Шухевича. Навіть тими силами, які не тільки не мають жодного відношення до націоналізму, але й завше були його принциповими противниками.

Президент-комуніст Леонід Кучма у виборах 1999 р. кон'юктурно загравав з ветеранами УПА. Однак, ставши вчергове Президентом України, так і не видав Указу про її визнання на державному рівні.

Інший експрезидент-комуніст Леонід Кравчук перед виборами 2002 р. навіть розказував, як "носив у ліс бандерівцям їсти". Сподіваючись, очевидно, на підтримку галичанами тої "обрізаної" соціал-демократії, в яку мімікрував. Однак палець в палець не вдарив для справи визнання бандерівців борцями за державну незалежність України.

Бандерівська Галичина дала найвищі відсотки голосів під час обрання Віктора Ющенка Президентом України. І якщо ми, українські націоналісти, дорікаємо Леонідові Кучмі, то стократ маємо право це робити і на адресу Ющенка. Адже не дочекалися від нього не те що Указу про державне визнання боротьби ОУН-УПА, але й про нагородження Провідника ОУН та Головного командира УПА Романа Шухевича зіркою Героя України!

Вся нинішня демоліберальна рать топче ту ж спекулятивну стежину напередодні цьогорічних виборів.

Під час різдвяного вертепу в Івано-Франківську комуністичний нащадок і без п'ять хвилин нашоукраїнський лідер Юрій Луценко хвацько виспівував бандерівські пісні. Але на "дєнь побєди" він же п'є "фронтові сто грам" з ковпаківськими ветеранами, а нещодавно в Дніпропетровську заявляє, що питання визнання УПА "не на часі". А коли буде на часі? Коли жодного ветерана УПА не залишиться серед живих?!

Туди ж - конкурентний по клану, але солідарний по світогляду бютівець Микола Томенко.

І це - всього лиш перші ластівки! Відомо, що керівництво "Нашої України" віддало розпорядження своїм структурам на Західній Україні перед виборами всіляко спекулювати на темі ОУН і УПА.  Хоча, при цьому, декларуючи себе "політичною опорою Президента", ця партія так і не змогла (чи, скоріше всього, і не прагнула) спонукати Президента хоча б надіслати вітання учасникам ювілейного вшанування Романа Шухевича!

Такі явища і постаті історії українського національного визволення, як ОУН, УПА, Степан Бандера чи Роман Шухевич є надбанням Української нації, а не власністю якоїсь партії чи політичного передвиборчого проекту. А тому - досить спекуляцій і низької політичної підлоти, що паплюжать їхню пам'ять і нівелюють національні символи!