У багатьох людей Олег Тягнибок складає суперечливе враження - одні вважають його надто різким та радикальним, інші називають поміркованою та розважливою людиною, надією українського націоналістичного руху, справжнім командним гравцем.

Депутат Львівської обласної ради, лідер Всеукраїнського Об'єднання "Свобода" Олег Тягнибок на журналіста "Нового Погляду" склав враження енергійної людини, яка рухається до своєї мети, незважаючи на перешкоди, отримує задоволення від активної публічної діяльності, не скаржиться на життя та не приховує, що політика - це прибуток.

До того, як стати депутатом різних рівнів та багатьох скликань панові Тягнибоку доводилося працювати санітаром у лікарні, мити підлоги та носити білий ковпачок. Про свій життєвий шлях політик розповідає в інтерв'ю "Погляду".

Бачу, ви із сином щойно з басейну. Щодня плаваєте так рано?

У мене взагалі дуже позитивне ставлення до спорту. Мій батько був відомим спортивним лікарем у Радянському Союзі, остання його робота - це головний лікар радянської збірної з боксу, водночас він був головним лікарем львівського спорт-інтернату. Ще змалку мій батько привчав мене до спорту, хоча мені завжди подобалися не індивідуальні спортивні ігри, а командні, мабуть, як і для всіх підлітків. У школі я перепробував усі можливі і неможливі секції. Зараз просто отримую велике задоволення - як фізичне, так і моральне, якщо мені зранку або протягом дня вдається проплисти свою норму, тобто свій кілометр. І в мене в машині завжди є купальні костюми, рушники, шапочки, окуляри, щоби це все було зі мною, де б я не був. От наприклад, нещодавно я приїхав у Коломию, пішов плавати у потічку. Мені там дуже подобається, тому що можна пливти проти течії, а здається, що стоїш на місці, тому плавати можна досхочу.

Ви казали, що любите командний спорт.

Щотижня ми намагаємося грати у футбол, винаймаємо з колегами на "Динамо" футзал і відпочиваємо півтори годинки з м'ячем. Ще люблю грати у баскетбол, можу навіть сказати, що у баскетбол я граю напівпрофесійно. Ще у студентські роки я виступав за команду Медінституту, де навчався, мав перший розряд, хоча це, швидше, любительська команда. Займався також тенісом і великим, і малим. Якщо є така нагода, то і зараз із задоволенням граю у великий теніс, взимку катаюся на лижах.

Навіщо ж вам політика? Займалися б собі спортом професійно, отримували б задоволення.

Ні, це тільки для себе. Спорт лише як відпочинок, як спосіб підтримувати добру фізичну форму.

Із ким ви у команді та хто ваші суперники?

У футболі в нас така партійна команда, зі "свободівців", хоча деколи змагаємося з "уенпістами". Я не скажу, що ми є суперниками, бо часом потрапляємо в одну команду. Востаннє суперники запросили нас на турнір, присвячений сторіччю від дня народження Романа Шухевича. За кубок між партіями змагалися "Свобода", УНП, КУН і "Батьківщина". Мені дуже приємно, що ми цей турнір виграли - 2:1 в КУН, потім 4:2 УНП а потім 3:3 зіграли з "Батьківщиною.

Не будемо переводити інтерв'ю у політичну площину...

(Сміється).

Ви казали, що любите плавати проти течії. Це стосується лише водної стихії, чи взагалі вважаєте себе напористою людиною?

Швидше за все, так. От ви кажете, що ми не будемо про політику, проте найчастіше мені доводиться проявляти відповідні риси характеру у політиці. Скажімо так, пливу у визначеному напрямку, і вже немає значення, у який бік тече течія, намагаюся не зважати на будь-які перешкоди. Мені здається, що частково я є напористим.

Ви є публічна людина, політик, а політика, як відомо, втомлює. Вам не хотілося колись покинути усе це, зайнятися улюбленою справою, вирушити у далеку подорож?

Я ще не є втомлений від роботи. Кожна людина мріє, щоб робота їй приносила задоволення, і в мене якраз такий період, коли я отримую від роботи лише задоволення. Щодо подорожей, то я не фанат туризму. Хоча через мою роботу мені доводиться "колесити" всією Україною, я дуже багато бачу. От нещодавно подивився на карту і зрозумів, що немає жодної дороги, жодної такої траси в Україні, навіть другорядної, яку б я не об'їздив по кілька разів. Можливо, якби я працював лікарем, виходячи з моєї першої професії, то навряд чи мав би стільки подорожей рідним краєм, а тому прагнув би зробити це.

Це прекрасно, що від роботи у вас море задоволення. Втім, люди, зазвичай, працюють, щоб заробляти гроші. Наскільки мені відомо, депутати обласного рівня не отримують зарплати, тож як ви заробляєте кошти на сім'ю?

Окрім депутатства, я ще є головою партії, тобто отримую відповідне матеріальне забезпечення, скажімо так, як керівник партії. Окрім того, донедавна я ще мав депутатську зарплату, яка є доволі пристойною в Україні (8 років Олег Тягнибок був депутатом Верховної Ради України - Авт.). У політику я не прийшов з бідної родини, ніколи не бив себе в груди і не нарікав, що я, мовляв, такий бідний і нещасний. Як я вже казав, мій батько був відомим у Союзі лікарем, винайшов нові методи лікування радикуліту, лікував від різних болячок усю державну еліту, хоча ніколи не був членом КПРС. Моя мама - завідувач аптеки, фармацевт. Ми завжди були родиною середнього забезпечення, лише після смерті батька були проблеми, на той час і в державі було доволі скрутно, доводилося продавати те, що було.

Народним депутатом я став у 29 років, а до цього часу був депутатом обласної ради, тобто складних матеріальних моментів майже не було.

Ви кажете, що вийшли не з бідної сім'ї, а чи можете пригадати, як самостійно заробили свої перші кошти?

Я не вмію займатися бізнесом і вважаю, що для політика це дуже хороша риса. Бо якби у мене була підприємницька жилка, невідомо як би складалася моя політична кар'єра. У мене немає підприємств, фабрик, заводів, так само, як і в моєї дружини, мами, брата. Іншими словами, я не використовую депутатство, аби заробляти кошти бізнесом. Ще у молоді роки я працював санітаром у лікарні. А оскільки немає такого офіційного поняття, як медбрат, то у мене в трудовій книжці було записано "медсестра другого хірургічного відділення" (сміється). 11 років я ходив у халаті і в ковпачку, якщо не виключати два роки в армії. От мені здається, що перші гроші я заробив, коли пішов працювати санітаром у Львівську обласну лікарню, доводилося і підлогу мити.

Чим займається ваша дружина?

Вона санітарний лікар-епідеміолог. Власне, ми зустрілися і познайомилися у Медінституті, разом входили до студентського братства на початку української визвольної революції 1989-1991 року. Хоча донедавна моя дружина ще була у декреті, тож до роботи їй доводиться звикати після шестирічної відпустки.

У вас троє дітей?

Так. Це наймолодший (шестирічний Гордій присутній під час інтерв'ю). Найстарша у мене дівчинка, якій незабаром виповниться 15 років - це Яринка. Даринка молодша, їй 12 років. Однак усі троє дітей мають по два імені: Ярина-Марія (маму моєї дружини звати Марія і донька народилася на Марії), Дарина-Богдана (Богданою звати мою маму, і на Богдана вона народилася) - ось так цікаво у нас вийшло.

Ви хотіли б, щоб ваші діти йшли вашими стопами, я бачу, що у багатьох аспектах ви повторюєте батьківський шлях - медицина, спорт...

Мій батько ніколи не хотів, щоби я був професійним спортсменом. Швидше, він залучав мене до спорту для загального розвитку. Лікарем я справді хотів бути, особливо хірургом. Навіть працюючи санітаром, записався у гурток фізіології, ми там різали, точніше оперували, котів, собак, мишей, щурів - мені це страшенно подобалося. Хочу додати, що після мого скальпеля всі тваринки залишалися живі і здорові.

Моя старша доня хоче бути дитячим і підлітковим психологом. Гордій хоче стати археологом.

У Львові вашому синові завжди знайдеться заняття...

Так, але взагалі-то сьогодні він ходить зі мною у басейн, на водне поло у "Динамо", бігає у футбол, тобто, хоче все попробувати, все відчути, що є дуже позитивно для загального розвитку.

Молодша донька хоче стати дизайнером, модельєром, часом вона мені допомагає підібрати меблі удома, в офісі, правильно підібрати колір приміщення. А тепер хоче записатися на волейбол. От вона має відповідну фігуру для волейболу - довгі руки, довгі ноги, сама висока, до речі, натуральна блондинка з темними очима.

Може б Даринка у моделі пішла, змогла б і шити, і демонструвати свій одяг...

Ні, хоча могла б.

Євген Таліпов, голова ЛОО СПУ

Відомо, що ми з Олегом Тягнибоком маємо діаметрально протилежні ідеологічні уподобання. Але те, що він вміє відстоювати свої погляди - це позитивний момент. Олег Тягнибок знає, за що він бореться. Політики такого рівня відстоюють свою ідею, не бігають з одного табору до іншого, як "наш" Вінський (15 років служив Соціалістичній партії України, а потім переметнувся в інший блок). Те, що Олег Тягнибок стоїть на шляху переконаного націоналіста, це його позитивна риса характеру.

Олексій КАЙДА, депутат Льввіської обласної ради, ВО "Свобода"

"В Олегові мені подобається його прямолінійність, яку я дуже ціную у людях, та відвертість. Від нього ніколи не було нічого такого, як то кажуть, щоби воно загорталося у папірці, ніколи не уникав розмов, нехай якою б вони не були неприємними. Він людина щира і відверта, не любить лукавства - якою гіркою не була б правда, але краще казати щиру правду, а не приховувати щось. Олега також можна охарактеризувати як українського традиціоналіста. Сам він змалку виховувався в українських духовних традиціях, і зараз зі своєю дружиною він виховує у таких традиціях своїх дітей. Йдеться не про показове одягання вишиванок перед виборами, а про те, що є у крові. Цю українську духовність Олег завжди намагається прищепити своїм побратимам по партії, колегам по роботі.

Важливою його рисою є вимогливість, при чому не лише до оточення, а й до себе".

Юлія Кухар

ПОГЛЯД